Яким дивним є це раптове пробудження войовничого духу! Френку здавалося, що люди нічого не хотіли чути, окрім барабанів і труб, нічого не хотіли бачити, крім тисяч солдатів, які йшли на фронт із холодною сталлю рушниць на плечах, нічим іншим не цікавилися, крім війни і військових новин. Безсумнівно, це було хвилююче відчуття, навіть величне, але ризиковане для тих, хто його відчував. Воно кликало до самопожертви, а Френк цього не розумів. Якщо він піде на війну, його можуть убити, а тоді — яка користь від його піднесених почуттів? Ні, краще він буде наживати статки і займатися справами політичними, громадськими, фінансовими. Бідолашний дурень, що пішов за вербувальним загоном (ні, не дурень, він не називатиме його так!). Просто розгублений бідолаха-трудівник, нехай зглянеться над ним небо! Нехай зглянеться небо над ними усіма! Воістину, вони не відають, що чинять!
Якось йому довелося бачити Лінкольна. Цей довготелесий, з незграбною ходою, кістлявий, на вигляд простакуватий чоловік справив на Френка незабутнє враження. Стояв холодний і непогожий лютневий ранок; видатний президент воєнної епохи щойно закінчив своє урочисте звернення до народу, в якому він говорив, що єднальні узи між штатами можуть бути натягнуті до межі, але вони не повинні бути розірвані. Коли він виходив з Палацу Незалежності[9], уславленої будівлі, де зародилася американська свобода, його обличчя було сумним і задумливо-спокійним. Ковпервуд не зводив очей з президента, поки той виходив з під’їзду, оточений штабними офіцерами, представниками місцевої влади, детективами і цікавим, співчутливо налаштованим натовпом. Уважно вдивляючись в незвичайні, грубо викарбувані риси Лінкольна, він переймався усвідомленням дивовижної чистоти і внутрішньої величі цієї особистості.
«Оце справжня людина! — казав собі Френк. — Яка незвичайна натура!» Кожен жест президента вражав його. Дивлячись, як Лінкольн сідає в екіпаж, він думав: «Так от який, цей нищитель підвалин, цей колишній провінційний адвокат! Ну що ж, у критичний період доля обрала найдостойнішого».
Образ Лінкольна ще довго стояв перед очима Френка, і згодом його думки неодноразово поверталися до цієї виняткової людини. Він був переконаний, що йому пощастило бачити одного зі справді величних світу цього. Війна і державна діяльність не цікавили Френка, але він знав, як важливо часом і те, й інше.
11
Під час війни і після того, як стало очевидно, що війна ця надовго, Ковпервуду випала нагода проявити свої здібності фінансиста у справді масштабній справі. Вся країна, штат, місто відчували в цей період гостру потребу в грошах. У липні 1861 року Конгрес затвердив випуск внутрішньої позики на п’ятдесят мільйонів доларів у вигляді облігацій, що підлягають погашенню протягом двадцяти років і принесуть власникам до семи відсотків річних. Штат, у свою чергу, приблизно на тих же умовах санкціонував випуск позики на три мільйони. Реалізацію першої позики проводили бостонські, нью-йоркські і філадельфійські фінансисти, другої — лише філадельфійські. Ковпервуд не брав у цьому участі. Він був ще недостатньо знаний. В газетах він читав про засідання, на яких фінансові верховоди, знайомі йому особисто або тільки з імені, «обговорювали найбільш доцільні заходи щодо надання допомоги країні або штату». Френка вони не запрошували. Між тим, він усією душею жадав бути серед них. Він уже тоді зрозумів, що для успіху справи часто буває достатньо одного слова багатої людини, не треба ні грошей, ані гарантій, ні конкретного забезпечення — нічого, лише її слово. Якщо ходили чутки, що за лаштунками якої-небудь справи ховаються «Дрексел і Ко», «Джей Кук і Ко» або «Гулд і Фіск», — вона вже вважалася надійною! Джей Кук, молодий філадельфієць, провів чудову операцію: він узяв на себе, в компанії з Дрекселем, реалізацію випущеної штатом позики і розпродав її за номіналом. На загальну думку, позика могла бути розповсюджена лише за ціною дев’яносто доларів за сто. Кук з цією думкою не погодився. Він вважав, що гордість за свій штат і патріотизм громадян допоможуть реалізації позики серед дрібних банків і приватних осіб, тож сума підписки перекриє (можливо, навіть із надлишком) суму випуску. Наступні події підтвердили правильність розрахунків Кука, і це зміцнило його ділову репутацію. Ковпервуду дуже хотілося зробити щось подібне, але він був досить практичний, щоб не відчувати заздрощів до Кука, — він завжди виходив з фактів і реальних можливостей.
9
Будівля у Філадельфії, у якій 4 липня 1776 р. було проголошено незалежність Сполучених Штатів Америки.