14
Швидке просування Ковпервуда, голови фірми «Ковпервуд і Ко», що послідувало за блискучою операцією з позикою, привело його зрештою до зустрічі з людиною, котра значно вплинула на його життя в моральному, фінансовому і в багатьох інших розуміннях. Це був Джордж Стінер, новий міський скарбник, іграшка в руках інших, який і став важливою персоною саме через свою слабку волю. До призначення на цю посаду Стінер працював дрібним страховим агентом і комісіонером з продажу нерухомого майна. Таких людей, як він, тисячі на кожному кроці — жодної прозорливості, справжньої тонкості розуму, без винахідливості, без будь-яких обдарувань. За все своє життя він не висловив жодної свіжої думки. Щоправда, ніхто не міг би назвати його поганою людиною. Зовнішність у нього була якась непримітна, сіра, безнадійно буденна, але пояснювалося це не стільки його зовнішнім, скільки внутрішнім світом. Блакитно-сірі водянисті очі, рідке світле волосся, безвільні, невиразні губи. Стінер був досить високий — майже шести футів на зріст, досить плечистий, але весь якийсь незграбний. Він мав звичку злегка сутулитися, а черевце у нього трохи видавалося наперед. Мова його складалася з суцільних загальних штампів — газетні й обивательські теревені та комерційні плітки. Знайомі і сусіди ставилися до нього непогано. Його вважали чесним і добрим (зрештою, таким він, мабуть, і був). Дружина його і четверо дітей були невиразні й незначні, якими зазвичай бувають дружини і діти у подібних людей.
Попри все це (а з погляду політики, мабуть, саме завдяки цьому) Джордж Стінер тимчасово опинився в центрі суспільної уваги, чому сприяли відомі політичні методи, що вже з півсотні років практикувалися в Філадельфії. По-перше, Стінер дотримувався тих же політичних поглядів, що і панівна партія; члени міської ради і очільники його округу знали його як віддану людину, до того ж вельми корисну при зборі голосів під час передвиборних кампаній. По-друге, хоча він нікуди не годився як оратор, бо не міг вичавити з себе жодної оригінальної думки, його можна було посилати від домівки до домівки — дізнаватися про настрої бакалійників, ковалів або м’ясників; він з усіма заводив дружбу і в результаті міг досить точно передбачити результати виборів. Більше того, його можна було «начинити» кількома затертими фразами, які він і твердив день у день, наприклад: «Республіканська партія (вона щойно виникла, але вже стояла при владі в Філадельфії) потребує вашого голосу. Не можна допустити до управління штатом цих шахраїв-демократів». Чому не можна — Стінер навряд чи міг би пояснити. Вони відстоюють рабство. Обстоюють свободу торгівлі[15]. Йому ніколи й на думку не спадало, що все це аж ніяк не стосується виконавчих і фінансових органів міста Філадельфії. Винні демократи в цих гріхах чи не винні — що від цього змінювалося?
Політичними долями міста в ті часи верховодили такий собі Марк Сімпсон, сенатор Сполучених Штатів, Едвард Мелія Батлер і Генрі Молленгауер, багатий торговець вугіллям та фінансовий ділок. У них був цілий штат агентів, поплічників, донощиків і підставних осіб. Серед цих людей значився і Стінер — дрібне коліщатко в закулісній машинерії їхніх політичних інтриг.
Навряд чи така людина могла бути обраною скарбником в іншому місті, але населення Філадельфії вирізнялося дивовижною байдужістю до всього на світі, крім своїх повсякденних клопотів. Переважна кількість жителів (за рідкісним винятком) не мала власних політичних поглядів. Політика була віддана на відкуп низці ділків. Посади розподілялися між тими чи іншими особами, тими чи іншими групами в нагороду за надані послуги. Ну та хто не знає, як твориться така «політика»?
Отже, з плином часу Джордж Стінер став persona grata[16] в очах Едварда Стробіка, який став спершу членом муніципалітету, а відтак — ватажком свого округу і, нарешті, головою муніципалітету (а в приватному житті — власником каменоломні і цегельного заводу). Стробік був прихвостнем Генрі Молленгауера — найдосвідченішого і найбільш хижого з цієї трійки політичних лідерів. Коли Молленгауер користолюбно домагався чогось від муніципалітету, Стробік був покірним знаряддям у його руках. За вказівкою Молленгауера Стінер був обраний до муніципалітету, а оскільки він слухняно віддав свій голос за того, за кого йому наказали, то його зробили помічником завідувача дорожнім управлінням.
Тут він опинився у полі зору Едварда Мелії Батлера і почав надавати йому невеликі послуги. Дещо пізніше політичний комітет республіканської партії з Батлером на чолі вирішив, що на посаді міського скарбника потрібна людина м’яка, слухняна і водночас безумовно віддана. Ось таким чином ім’я Стінера потрапило до виборчого бюлетеня. Стінер слабко розбирався у фінансових питаннях, хоча і був чудовим бухгалтером. Але хіба юрисконсульт Ріган (таке ж безсловесне знаряддя в руках всемогутнього тріумвірату) не міг у будь-який час зарадити йому корисною порадою? Звичайно, міг. Отже, проведення кандидатури Стінера труднощів не викликало. Потрапити в список кандидатів було все одно, що бути обраним. І після кількох тижнів виснажливих публічних виступів, коли він, затинаючись, белькотів заяложені фрази про те, що Філадельфії понад усе необхідно чесне міське самоврядування, Стінера офіційно призначили на посаду. От і все.
15
Мешканці Півдня (і демократична партія, яка їх підтримувала) вимагали свободи торгівлі, вигідної для експорту бавовни; мешканці Півночі (і республіканська партія), навпаки, наполягали на протекціонізмі та високому ввізному миті, щоб захистити промисловість від європейської конкуренції.