Ковпервуд розтлумачив Стінеру, що такий план має чимало переваг. З огляду на те, що сертифікати, зрештою, так чи інакше піднімуться до паритету, ніщо не заважає Стінеру, як і будь-кому іншому, закупити їх майже за безцінь на самому початку реалізації позики і притримати, поки вони не почнуть рости в ціні. Ковпервуд охоче відкриє Стінеру кредит на будь-яку суму, з тим, щоб той розраховувався з ним у кінці кожного місяця. При цьому ніхто не зажадає від нього, щоб він дійсно купував сертифікати. Ковпервуд буде вести його рахунок на певну помірну маржу (скажімо, до десяти пунктів). Таким чином, Стінер може вважати, що гроші вже у нього в кишені. І це не враховуючи того, що сертифікати для амортизаційного фонду можна буде закупити дуже дешево, адже Ковпервуд, маючи в своєму розпорядженні основний і резервний випуски позики, викидатиме їх на ринок в потрібній йому кількості саме в такі моменти, коли вирішить купувати, і так чинитиме тиск на біржу. А пізніше ціни вже напевно почнуть підніматися. Якщо тримати неподільно у своїх руках випуск позики, що дає можливість довільно викликати на біржі підвищення і пониження, то можна не сумніватися, що зрештою місто реалізує всю свою позику альпарі, причому завдяки таким штучним коливанням, очевидно, вдасться ще й непогано заробити. Ковпервуд у сенсі вигоди усю надію покладав саме на цю обставину. За всі дійсно проведені ним операції з продажу сертифікатів позики альпарі місто винагородить його звичайним куртажем (це необхідно, щоб уникнути непорозумінь із біржовим комітетом). Що ж до решти, себто фіктивних угод, до яких не раз доведеться вдаватися, то він сподівається сам винагородити себе за працю, розраховуючи на свої знання біржової гри. Якщо Стінеру завгодно увійти з ним у частку в його біржових оборудках — він буде дуже радий.
Подібна комбінація, туманна для людини необізнаної, абсолютно зрозуміла досвідченому біржовикові. Найрізноманітніші виверти споконвіку практикувалися на біржі, коли справа стосувалася цінностей, що перебувають під неухильним контролем однієї людини або певної групи людей. Ця комбінація нічим не відрізнялася від того, що пізніше вони робили з акціями «Ірі», «Стандард Ойл», «мідними», «цукровими», «пшеничними» і будь-якими іншими. Ковпервуд одним із перших — ще замолоду — зметикував, як влаштовуються такі оборудки. На час його першої зустрічі зі Стінером йому було двадцять вісім років. Коли він востаннє «співпрацював» із ним, йому виповнилось тридцять чотири.
Спорудження будинків для родин старшого і молодого Ковпервудів і переробка фасаду банкірської контори «Ковпервуд і Ко» швидко просувалися. Фасад контори був виконаний у ранньому флорентійському стилі, з вікнами, що звужувалися догори, з візерунчастими кованими дверима між витонченими різьбленими колонками і карнизом з бурого вапняку. По центру цих витончених і промовистих дверей була майстерно викарбувана тонка ніжна рука із піднесеним палаючим факелом. Елсворт пояснив Ковпервуду, що в давні часи у Венеції таку руку зображували на вивісках обмінних крамниць, але нині первісне значення цієї емблеми забулося.
Приміщення всередині було облаштоване полірованим деревом, візерунок якого відтворював деревний лишай. Вікна виблискували безліччю дрібних гранованих стекол, овальних, довгастих, квадратних і круглих, розташованих за певним, приємним для ока, взірцем. Газові ріжки були зроблені на кшталт римських світильників, а конторський сейф, як це не дивно, слугував окрасою: він стояв у глибині приміщення на мармуровому постаменті, і на його лакованій сріблясто-сірій поверхні було золотом викарбувано: «Ковпервуд і Ко». Усе приміщення, витримане в благородному строгому стилі, водночас свідчило про солідність, процвітання і надійність. Коли будівля була готова, Ковпервуд оглянув її та із задоволеним виглядом похвалив Елсворта:
— Мені подобається! Дуже гарно! Працювати тут — одне задоволення. Якщо і особняки вийдуть такі — це буде чудово!
— Зачекайте хвалити, вони ще не закінчені! Утім, думаю, що ви будете задоволені, містере Ковпервуд. Мені довелося чимало поламати собі голову над вашим будинком через його невеликі розміри. Будинок вашого батька вдався мені значно легше. Але ваш...
І він почав описувати вестибюль і вітальні — велику і малу, які він мав у своєму розпорядженні. Він обробляв їх так, щоб вони виглядали більш просторими і значними, ніж дозволяли їх скромні розміри.
Коли будівництво було завершено, виявилося, що обидва будинки і справді дуже ефектні, оригінальні і анітрохи не схожі на пересічні особняки по сусідству. Їх розділяла зелена галявина футів двадцяти завширшки. Архітектор, запозичивши дещо від школи Тюдорів, відмовився від тієї химерності, яка стала пізніше відрізняти багато особняків Філадельфії та інших американських міст. Особливо гарними були двері, розташовані в широких, низьких, скупо орнаментованих арках, і три засклених ліхтарі незвичної форми, один — на другому поверсі у Френка, два — внизу, на фасаді батьківської хати. Над фронтонами обох будинків виднілися коники дахів: два у Френка, чотири у його батька. Кожен фасад мав на першому поверсі по вікну в глибокій ніші, утвореній виступами зовнішньої стіни. Ці вікна були захищені з боку вулиці низеньким парапетом, точніше, балюстрадою. На ній можна було поставити горщики з кучерявими рослинами і квітами (що й було зроблено згодом). Тож із вулиці вікна, які потопали у зелені, виглядали особливо приємно. В глибині ніш Ковпервуди розставили стільці.