Останні тридцять кроків він пройшов повільно, потім прибрав безтурботну міну і, увійшовши до крамниці, став очима шукати кастильське мило. Ось воно — на звичайному місці, того ж сорту, в такому ж ящику, як і «його» мило.
— Почім у вас шматок отого мила, містере Делрімпл? — поцікавився Френк.
— Шістнадцять центів, — з гідністю відповів крамар.
— Якщо я запропоную вам сім ящиків точнісінько такого ж товару за шістдесят два долари, ви візьмете?
— Точно такого?
— Так, сер.
Містер Делрімпл подумки зробив підрахунок.
— Так, мабуть… — обережно відповів він.
— І ви могли б сьогодні ж заплатити мені?
— Я дав би вексель. А де товар?
Містер Делрімпл був дещо здивований цією несподіваною пропозицією сусідського сина. Він добре знав містера Ковпервуда, та й Френка теж.
— То ви візьмете мило, якщо я вам сьогодні його доставлю?
— Візьму, — відповів крамар. — Ви що ж, милом зайнялися?
— Ні, але я знаю, де його можна дешево купити.
Френк хутко побіг до батька. Операції в банку вже припинилися, але хлопчик знав там всі ходи і виходи. Він знав також, що містер Ковпервуд буде задоволений, якщо син заробить тридцять доларів. Хлопцеві потрібно було тільки позичити грошей на один день.
— Що трапилося, Френку? — підводячи голову від конторки, запитав містер Ковпервуд, побачивши свого розчервонілого і захеканого сина.
— Я хочу попросити у тебе в борг тридцять два долари, тату.
— А навіщо вони тобі знадобилися?
— Я збираюся купити сім ящиків кастильського мила. Я знаю, де його дістати, і у мене вже є на нього покупець. Містер Делрімпл бере всю партію. Він запропонував мені шістдесят два долари. А я купую за тридцять два. Якщо ти даси мені гроші, я миттю збігаю і заплачу аукціоністові.
Містер Ковпервуд посміхнувся. Ніколи ще його син не виявляв такої діловитості. Для хлопчика чотирнадцяти років він був напрочуд кмітливий і спритний.
— Отже, Френку, — сказав він, прямуючи до ящика, в якому лежало кілька асигнацій, — ти, видно, вже стаєш фінансистом? А ти впевнений, що не зазнаєш збитку? Ти свідомий своєї затії?
— Та дай же мені гроші, тату! — з благанням у голосі промовив Френк. — А я тобі доведу, на що я здатен. Тільки дай гроші. Можеш мені повірити.
Він був схожий на молодого мисливського пса, що вчув дичину. Батько не міг противитись його наполяганням.
— Ясна річ, Френку, я вірю тобі, — сказав він, відраховуючи шість п’ятидоларових банкнот свого ж таки Третього національного банку і дві по долару. — Ось!
Пробурмотівши подяку, Френк вискочив і щодуху помчав на аукціон. У момент його приходу з торгів продавався цукор. Френк протиснувся до столика, за яким сидів клерк.
— Я хочу заплатити за мило, — сказав він.
— Зараз?
— Так. Ви мені випишете квитанцію?
— Можна.
— Товар буде доставлений додому?
— Ні, у нас без доставки. Ви повинні забрати його протягом доби.
Несподіване утруднення не збентежило Френка.
— Добре, — сказав він, ховаючи квитанцію в кишеню.
Аукціоніст мимоволі провів його очима. Через півгодини Френк повернувся в супроводі ломовика, який тинявся зі своїм візком у порту, готовий підробити чим завгодно.
За шістдесят центів він підрядився відвезти мило за призначенням. Ще через півгодини вони вже стояли перед крамницею здивованого містера Делрімпла, якого Френк, перш ніж вивантажувати мило з візка, змусив вийти на вулицю і поглянути на ящики. У разі, якщо угода не відбудеться, Френк вирішив відвезти мило додому. Незважаючи на те, що це була його перша спекуляція, він весь час зберігав цілковите самовладання.
— Еге ж, — промовив містер Делрімпл, замислено чухаючи сиву голову, — так, мило те саме. Я беру його. Слова треба дотримуватись. Де це ви його роздобули, Френку?
— На розпродажі у Біксома, тут недалеко, — відверто і чесно відповів юний Ковпервуд.
Містер Делрімпл велів віднести мило в крамницю і після деяких формальностей, які ускладнювалися тим, що продавець був неповнолітній, виписав вексель строком на місяць.
Френк подякував і сховав його до кишені. Він вирішив ще раз піти до батька і врахувати вексель, як це робили на його очах інші, щоб віддати борг і отримати свій зиск готівкою. Як правило, цих операцій не роблять після закриття банку, але ж батько, певне, зробить для нього виняток…
Насвистуючи, він подався до банку. Батько знову посміхнувся, побачивши його.
— Ну як, Френку, вигоріла твоя справа? — спитав містер Ковпервуд.
— Ось вексель строком на місяць, — сказав хлопчик, кладучи на стіл отримане від Делрімпла зобов’язання. — Будь ласка, врахуй його з утриманням своїх тридцяти двох доларів.