Володимир Владко
ФІОЛЕТОВА ЗАГИБЕЛЬ
Фантастична повість
Художнє оформлення В. САВАДОВА
1
лайд не поспішав.
Він спускався вже знайомою стежкою уздовж схилу, порослого величезною папороттю й колючими кущами, назви яких Клайд не знав. Та в цьому й не було особливої потреби, бо ці кущі відрізнялися тільки гострими колючками, що безжалісно дряпали руки, і більше нічим. Схил спадав униз на добрий десяток метрів, а там, у густій тіні розлогих кедрів, розбивалися об берег дрібні хвилі гірської річки, що завжди кудись поспішала. Мабуть, у повінь, навесні чи восени, ця річка була зовсім не такою мирною, як улітку, коли пекуче липневе сонце Айдахо висушувало все гірське плато. І тоді вона, певно, розлючено вирувала, заповнюючи все річище, затоплювала великі кедри й жбурляла об їхні стовбури відшліфовані бурхливою течією валуни. А потім вода спадала — так завжди буває в гірських річках! — і поступово оголювалися розмиті краї річища з викинутими на них валунами, що не встигли скотитися вниз. І води, мабуть, уже не вистачало навіть на промивання дорогоцінного піску, який колись у літні місяці із запалом видобували бородаті шукачі золота.
Клайд усміхнувся.
Давно це було, — і поклади, і шурфи з піском, і бородаті шукачі золота, — десь наприкінці минулого століття. А може, тут шукали й не золото, а срібло, яке відкрили років двадцять після того? Втім, ні: коли б тут були поклади срібла, то їх так не кинули б. Щодо цього Клайд був певен: якщо в штаті Айдахо, де видобувається більше срібла, ніж у всіх інших штатах Америки, компанії не наклали руку на цей район, значить, тут немає й ознак срібла. А непогано було б все ж таки що-небудь тут знайти! Хіба мало скарбів ховають у собі надра багатющої американської землі. Шкода тільки, що навіки минули часи енергійних шукачів золота: тепер розвідування провадять не вони, а машини й цілі експедиції вчених-спеціалістів. Хай йому чорт, дуже шкода!
Нуднуваті часи настали. Людині треба пробиватися крізь життя, наче крізь оці колючі хащі: доки дійдеш до бажаної річки, щоб відпочити в прохолодній тіні, геть обдереш руки. І нічого не поробиш, бо людина завжди чимсь незадоволена. Хоч чим-небудь, а незадоволена. Проте якщо вдуматися, так це навіть добре.
Кінець кінцем, усі винаходи й технічні вдосконалення відбуваються саме через те, що людина ніколи не зупиняється на тому, що вже зроблено. Весь прогрес іде звідси, ось що.
Нещодавно вони трохи посперечались. Це сталося після вечері, коли Клайд і Фред з задоволенням закурили сигарети, а Джеймс зосереджено запалив свою чорну люльку — він вважав, очевидно, що так виходить солідніше, це більше пасує до його кучерявої борідки й професорських окулярів без оправи. Та ці окуляри він почав носити не від короткозорості, в них і фокусу майже немає, а просто тому, щоб був менш помітний прямо-таки напівдитячий погляд його завжди чимсь здивованих блакитних очей.
Звісно, людина, якій по заріз хочеться стати вченою, в окулярах набагато солідніша. В усякому разі, для тих, хто не знає Джеймса так добре, як Клайд і Фред.
Так от у ці розкішні хвилини приємного неробства Фред раптом лінькувато проказав:
— Усе йде від лінощів.
Клайд здивовано звів брови, а Джеймс з цікавістю спитав:
— Ти про що це? Все одно посуд доведеться мити тобі. Фред закинув руки за голову. Попихкуючи сигаретою, відповів:
— Мені шкода тебе, Джеймс. Замість того, щоб підтримати філософський напрям розмови, ти банально міркуєш про миття посуду.
— А при чому тут філософія? — поцікавився Клайд.
— Кожна спроба пізнати існуюче і ввести його в рамки людського розуміння здається мені філософською, — дещо пишномовно прорік Фред, не перестаючи вивчати сузір’я над головою.
Іноді на Фреда находила така велерічивість, особливо коли не було чого робити й він не вів комерційних розрахунків щодо неймовірної вигоди біржових операцій, якими він би неодмінно зайнявся, коли б у нього були долари.
— Ну, давай твою філософію, — сказав майже байдуже Джеймс. — До чого зводиться ця спроба?
— Тільки простіше, Фред, на рівні людей, які займаються травленням їжі, — додав Клайд. — І так, щоб це не стосувалося посуду, який усе-таки тобі доведеться мити.
— Мені шкода вас, примітивні братці-кролики. Про миття посуду мови не буде…
— Оце вже краще, — задоволено відзначив Клайд.
— Я просто хотів довести до вашої свідомості, що світ і людський прогрес цілком залежать від лінощів, — наполягав Фред.