Выбрать главу

— Якого? — запитав Клайд.

Джеймс знизав плечима:

— Коли б я міг, то охоче відповів би тобі. Думаю, що з якоїсь іншої планети і, мабуть, не з Фаетона.

— А це що за дивина? — втупився в нього Фред.

Джеймс поблажливо посміхнувся.

— Якби ти цікавився наукою, — відповів він, — то знав би, що в Сонячній системі, крім звичних для нас планет, як-от: Земля, Марс, Венера, Юпітер та інші, була ще одна — вона колись розсипалась на уламки. Вчені назвали її Фаетоном. Невідомо, яка саме катастрофа знищила цю планету, тільки з її уламків утворився той «пояс астероїдів», що нині проходить між орбітами Марса і Юпітера, з якого на Землю прилітають астероїди.

— Чорт його знає, що таке! — обурився Фред. — Ми говорили про метеорит, а ти раптом завів про якісь астероїди. При чому тут вони?

Тепер посміхнувся й Клайд: справді, Фред був недалеко від істини, коли говорив про свій рівень печерної людини!

— Справа в тому, Фред, — сказав він якомога лагідніше, — що все це те саме. Астероїди обертаються навколо Сонця, а коли якийсь з них падає на Землю, то його називають уже метеоритом. Так, Коротун?

Джеймс Марчі ствердно кивнув головою, а Фред з ваганням зауважив:

— Але навіщо тоді дві назви? Тільки плутають людину! Ну, гаразд, давай далі, Джеймс. Чому твій метеорит, який раніше називався астероїдом, прилетів до нас не з Фаетона?

— Тому, що астероїди, які виникли внаслідок катастрофи з Фаетоном, за своїм складом не відрізняються від земних порід. І це, до речі, доводить, що всі планети Сонячної системи схожі, бо вони народжені, мабуть, з самого Сонця…

Клайд мимоволі поглянув на небо, де вже засвітилися перші великі вечірні зірки. На сході вони були яскравими, і здавалося, що починають вимальовуватися знайомі контури сузір’їв; на заході ще жевріла червона смуга — прощальне вітання посилало сонце; вона поступово ставала фіолетовою, потім синюватою, доки не злилась у суцільне синє небесне море, на якому вже не було видно легких розірваних хмаринок. І від схилів, звідки долинало мирне дзюрчання безіменної річки, потягнуло холодом. Клайд зіщулився. «Як швидко тут сутінь змінюється ніччю!» — подумав він і підкинув до багаття гілок.

— А що ж випливає з того, що планети схожі? — почув він голос Фреда Стапльтона.

— А те, що металевий метеорит, який ми знайшли, не типовий ні для Фаетона, ні для Землі, — спокійно відповів Джеймс. — Отож наш метеорит походить з якоїсь іншої планети, можливо дуже далекої від Землі. А те, що це саме метеорит, підтверджує й оплавленість його поверхні, яка страшенно нагрілася, пролітаючи крізь земну атмосферу. От і все. Більше я й сам нічого не знаю, — скромно закінчив він.

Фред мовчав. У його опуклих карих очах миготіли язики полум’я. Здавалося, він розмірковує над тим, що говорив Джеймс, засвоює його, немов важку для травлення їжу. Клайд позіхнув: правду сказати, він не почув зараз від Коротуна нічого нового порівняно з тим; що знав до цього.

— Ну, а як відносно твоєї плісені? — Фред раптом стрепенувся і сів зручніше.

В очах у нього знову з’явилася зацікавленість.

Клайд засміявся.

— Чого ти? — з ваганням спитав Фред.

— Нічогісінько ти не зрозумів з пояснень Коротуна, — все ще сміючись, сказав Клайд. — Дивився я оце на тебе і думав: приємно бачити, як Фред Стапльтон розмірковує на наукові теми. Але тобі явно набридли всі ці розмови про метеорити, і ти був дуже радий, що згадав раптом про плісень. Скажи, хіба це не так?

Фред задумливо почухав потилицю.

— Ні, певна річ, я думав про метеорити, — відповів він. — Але, розумієш, усе це страшенно складно для мене. І я прийшов до висновку, що Коротун, мабуть, має рацію.

— Ну, а плісень?

— Е, братику-кролику, плісень інша річ, — з певністю відповів Фред. — Тут пахне чимсь практичним. Я ще не знаю, чим саме, але все ж таки це цікаво. Щось зовсім нове, розумієш? А все нове цікаве.

— Навіть коли це стосується науки? — ущипливо спитав Джеймс. Клайд здивовано поглянув на нього: звідки в простодушного Коротуна стільки іронії, та ще й в’їдливої? Але Фред навіть не помітив її.

— А чому б і не так? — спокійно відгукнувся він. — Дуже цікаво, якщо, звичайно, не треба багацько думати і втомлюватися. Мені в науковому плані це протипоказано. Тому, Коротунчику, давай якомога популярніше. Отже, про плісень. Вона теж космічна?..

8

Джеймс зітхнув.

— Так, я певен, що вона космічна, — сказав він твердо.

— І ти можеш це довести?

— В межах твоїх можливостей, — посміхнувся Джеймс. — А втім, я думаю, що й тобі це буде цікаво, Клайд, — звернувся він до того. — Щоб не бути голослівним, я маю деякі докази. От, бачиш? Це — останні номери «Попюлар сайєнс» — дуже популярного журналу. В ньому досить непогано викладаються наукові проблеми…