Хоча мені дуже хочеться його побачити якнайшвидше.
12.09.20… р. Субота.
Сьогодні у мене було перше побачення з Арсенієм. Він приїхав по мене з гламурним букетом орхідей. Як він довідався, що я люблю орхідеї? Потім — повіз мене до ресторану «АН…». Там ми вишукано повечеряли. Зі свічками, срібними столовими приборами та чарівними французькими винами. Вміє він справити враження! Я просто в захваті! А ще потім ми гуляли нічним містом. Це була чарівна ніч! Як у казці! В Арсенія чудове почуття гумору: він смішив мене цілий вечір, розповідаючи різні прикольні історії. Виявилося, що у нас багато спільного: ми слухаємо однакову музику, дивимося ті ж фільми, і смак у нього такий самий, як і у мене. До речі, я звернула увагу на те, що він, на відміну від багатьох хлопців, дуже стильно одягається. Я б не сказала, що в нього якісь надзвичайні речі, але йому все дуже пасує. Він світиться, як то кажуть, природною харизмою.
А ще він чуйний та щедрий. Може, я такого, як він, завжди чекала?
Здається, я починаю закохуватися.
14.09.20… р. Понеділок.
Це не діти, а жах. Я їх боюся. Сама від себе не чекала, що боятимуся дітей. Мені здається, що вони не тільки забирають інформацію у мене з голови. Щось відбувається значно страшніше. В мене після них такий тужний настрій — хочеться повіситись. І ще почали снитися кошмари. Може, це порча?
Сьогодні, не знаю, як назвати, був сон (чи не сон). Прокидаюся вночі, хочу ввімкнути світло — воно не вмикається. Раптом відчуваю, що я досі перебуваю уві сні. Кімната моя така ж, як і насправді: один в один! Підходжу до вікна — на небі місяць повний. Відчуваю все, як в реальності,— фіранка на дотик трохи холоднувата, бо кватирка відчинена, пеларгонія, що в мене на вікні цвіте, смердить задушливо. Хочу зачинити кватирку, аж раптом в неї залітає щось чорне, наче кажан. Б’є крилами, кидається на мене і пищить так, що вуха закладає. Думаю, треба прокинутись! Прокинутись! Нарешті прокидаюся. Хочу ввімкнути світло — не вмикається. Аж раптом відчуваю, біля мого ліжка ЩОСЬ стоїть. Це ЩОСЬ якесь таке, що й не описати. Згусток чорної матерії. Я відчуваю, що в ньому немає життя в людському розумінні слова. Але між тим воно живе і дуже розумне, але немов механічне. Навіть присмак металу від його присутності на губах. І такий запах, як від нового гумового колеса. ЩОСЬ до мене звертається, хоче, щоб я пішла з ним. Мене від цього такий жах охопив, як ніколи в житті! І я ж знаю, що не сплю! Я заплющила очі, й від страху навіть молитви згадала. Почала молитися (дай Бог бабці здоров’я, що навчила!) і… знову прокидаюся. На цей раз світло ввімкнулося! Так я з тим світлом до ранку і проспала!
16.09.20… р. Середа.
Сьогодні ми з Арсенієм ходили на виставку сучасного японського мистецтва. Виявляється, він непогано знається на сучасному мистецтві. Стільки мені всього розповів! Взагалі Арсеній такий розумник! Дивно, звідкіля у нього стільки знань? Спитала, де він навчався, але він перевів тему на інше. Може, десь за кордоном? Бо він вільно володіє англійською мовою. Мабуть, не каже, щоб я не комплексувала з цього приводу. Японське мистецтво трохи специфічне, але гармонія неймовірна! У нас з Арсенієм знайшлась і спільна мрія — він, як і я, давно хоче відвідати Японію. Навіть натякнув, що залюбки поїхав би саме зі мною.
Після виставки ми обідали в «…ті» — справжня вишукана японська кухня. Після вечері, коли ми їхали містом, я все-таки не витримала і розповіла Арсенію про свої нічні жахи та про учнів, що у мене в класі. Я виклала йому всі свої підозри, і він, на відміну від Дарини, не говорив мені, що це все я собі уявила, а дуже уважно мене слухав. Потім сказав, що не відпустить мене спати додому, відвезе до себе. І що поряд із ним у мене не буде ніяких жахів.
Квартира у нього — я просто!!!!! Як то кажуть, кльова! Величезні кімнати, суперсучасні меблі, все вбудоване і хромоване. Все зроблене на мій смак. Я навіть краще б і не вигадала. Як же ж у нас багато спільного!
На ранок я прокинулася першою. І замилувалася Арсенієм. У нього таке спокійне та гармонійне обличчя. Він спав, неначе молодий бог із золотим волоссям. Від мого погляду прокинувся та глянув на мене ясним поглядом, сповненим почуттів.
Я не пожалкувала, що лишилася у нього.
21.09.20… р. Понеділок.
Сьогодні Арсеній чомусь був трохи роздратований та похмурий. Каже, в нього проблеми по роботі.
Я вирішила заночувати вдома. Арсеній наполягав, щоб я лишилась у нього. Та я подумала, що минуло занадто мало часу для того, щоб ми так швидко зближалися. Це для стосунків шкідливо. Вдома мені знову снилися жахи. Це все мої «улюблені» учні — я майже впевнена. Вони на мене це все навіюють. Хочуть здихатися мене. Я їх ненавиджу.