— Сьогодні у нас був корпоратив — річниця заснування центру. Там нудьга неймовірна… Я звідтіля втік. Але з трофеями, — Ігор ставить на стіл пляшку червоного вина і чималий шмат торта, дбайливо запакований у майже цілу коробку, — тому, як то кажуть: немає приводу не випити…
Ігор потирає руки і веде далі:
— Ти не уявляєш, які там точаться балачки. Пристойному психологу словом перемовитися ні з ким. Так я, ноги в руки, і до тебе… Ковтнути свіжого повітря, не замараного індексами Доу-Джонса[5].
— Ну, ти й заливаєш… Я ж просто поряд живу… — кривлюся на його побрехеньки.
Ігор тим часом визволяє торта з коробки.
— Київський… — любовно промовляє до нього і знову повертає голову в мій бік: — Зручна дислокація — це теж один із факторів. Але ж не головних! До речі, де в тебе ніж?
— На, тримай, — подаю йому ножа.
— Головне, з тобою можна поговорити про психологію класичну і не дуже, — продовжує безсоромно заливати Ігор, одночасно розрізаючи торт, що трохи кришиться під ножем, — згадати дідуся Юнга… І взагалі згадати… Наприклад, ти пам’ятаєш, як ми вперше напилися?
— Ага… — я ледь киваю. Ігор тим часом підхоплює двома пальцями фрагмент рожевої трояндочки, що не втримався на шматку торта, і відправляє собі до рота.
— Ото сміху було, — бурмотить, пережовуючи, і схвально киває головою: — До речі, непоганий тортик… Спробуй.
Я заперечливо похитую головою, мовляв, не хочу. Я й справді не люблю «безе».
— Дарма, тортик нічого, — не особливо наполягає Ігор і мрійливо продовжує: — Все це було ніби вчора…
Потім, відкорковуючи пляшку, він трохи мружиться і, поставивши відкриту пляшку на стіл, навмисно кривить кумедну жалісливу пику:
— Усе так сумно…
Його товстеньке обличчя в поєднанні з сумними очима старого сенбернара мало б мене розвеселити. Та наразі мені стає зовсім невесело.
— Ти маєш рацію… Сумно… — згоджуюся і махаю рукою на спробу Ігоря налити мені вина: — Ні, ні, мені не треба!
— Та це ж сухе! — підводить здивовані очі. Ставить пляшку, придивляється до мене і серйознішає.— Ну, розповідай, яке в тебе горе?
— Хочеш попрацювати психоаналітиком?
— Та ні, я без жартів… Я тільки зараз помітив, що ти якась не така. Навіть не посміхнулася ні разу. Що сталося?
Я на хвилину задивляюсь у вікно і, не в змозі сформулювати одразу все, що мене бентежить, ставлю трохи дурнувате питання:
— А ти не відчуваєш, що відбувається щось дивне з навколишнім світом?
— Що відбувається? Економічна криза? — піднімає брови Ігор і, почухуючи свою піхотинську маківку з оптимістичною посмішкою, додає: — Так це якраз звична річ. Нічого дивного…
— Може, й криза, — кривлюся я, — тільки не економічна…
— Ну, ну, пацієнте, я слухаю, — спирається ліктями на стіл та уважно дивиться на мене Ігор.
І з мене починає виходити все, що накопичилося останнім часом. Трохи нелогічними рваними шматками — справжня сповідь невротика-початківця. Я розповідаю йому і про Альону, і про її дивних учнів, і про те, що вона загинула, і про те, як мені від цього паскудно…
Ігор уважно слухає. Коли я замовкаю, секунду мовчить, стуляє губи в трубочку і повільно протягує:
— Що ж… Маємо почуття провини. І зовсім, на мій погляд, не обґрунтоване…
А потім дивиться мені в очі:
— Послухай, Даринко, а ти сама в собі не відчувала чогось незвичного?
— Ні…— тру собі носа, що від спогадів почав підозріло щипати, а потім здивовано витріщаюся на нього: — Це ти до чого?
— Та так, — знизує плечима Ігор.
— Ти що, про це щось знаєш?
— Ну… так мало, що на це можна й не зважати, — туманно веде він далі та знову почухує маківку, — а от мій батько… дещо знає, бо працює в дуже специфічному відділі.
— В якому відділі? — здивовано перепитую. Ігор ніколи не розповідав про свого батька. Тільки відбувався жартами.
— Вивчення наднормальних психічних здібностей, — значуще примруживши очі, відповідає він. — Усі випадки, які не вписуються в наукове обґрунтування, збираються, сортуються, аналізуються. З метою державної безпеки, звісно…
— То ти теж гадаєш, що смерть Альони може бути пов’язана з учнями?
— Все може бути… Та, як правило, в таких випадках розгадки значно прозаїчніші… Кохання, чи там іще щось подібне. Вона ж отруїлася?
— Так, — я схиляю голову і починаю терти шпаринку на столі, марно намагаючись проковтнути огидний клубок у горлі.
5
Середні показники цін котирування акцій 65 компаній, що становлять репрезентативну вибірку, на кінець торгового дня на Нью-Йоркській фондовій біржі. Створені компанією «Доу-Джонс» в XIX сторіччі.