П’ятирічний Хантер Квін і його семирічна сестричка Холлі чемно сиділи за новісіньким обіднім столом і поїдали спагеті, були чемні і не звертали уваги на розмови дорослих. Еббі поглядала на двійко діток і в мріях вже бачила власних малят. Мітч помилувався дітками, та далі думка не сягала. Все переживав події сьогоднішнього дня.
Жінки швидко повечеряли і подалися розглядати меблі та вирішувати, як краще їх буде розмістити. Діти разом із Херсі пішли надвір, до садка.
— Я дуже здивувався, коли вони тобі дали Толлара, — сказав Ламар, витираючи рота.
— Чому?
— Здається, він ніколи раніше не був прикріплений до співробітника.
— Якісь є тому причини?
— Та ні. Він хороший мужик, але не командний гравець. Одинак, так би мовити. Працювати любить сам. І з дружиною має якісь проблеми, подейкують, що живуть окремо. Та він все тримає в собі.
Мітч відсунув тарілку, сьорбнув льодяного чаю.
— А юрист він хороший?
— Так, він чудовий спеціаліст. Всі вони професійні юристи, якщо вже стали партнерами. Більшість його клієнтів — багатії, які не проти приховати свої мільйони від податків. Він засновує компанії з обмеженою відповідальністю. Часом робить досить ризиковані ходи, та всі знають, що він іде на ризик і бореться проти Національного податкового управління. Більшість клієнтів готові на серйозний ризик. Щоб обійти податкові закони, доведеться поламати голову, попорпатися в документах, та буде цікаво.
— Пів обіду він мені пояснював, як вести облік.
— Це для нас важливо. На нас постійно тиснуть за зростання рахунків. А ми на продаж маємо лише наш час. Щойно ти здаси екзамен, твої рахунки щотижня переглядатимуть Толлар і Ройс Мак-Найт. Всі дані вносяться в комп’ютер, вони вираховують твою продуктивність до останнього цента. У перші шість місяців тридцять-сорок годин на тиждень повинні приносити прибуток. Згодом — п’ятдесят годин на тиждень. А щоб тебе взяли у партнери, ти вже маєш покривати своїми рахунками не менше шістдесяти годин на тиждень. І не один рік. В жодного з партнерів нема доходу меншого за цю цифру, і у більшості вони з максимальними ставками.
— Так, це багато.
— Так здається лишень на перший погляд. Враження оманливе. Більшість чудових юристів можуть працювати в день по вісім-дев’ять годин, а у звіті зазначати дванадцять. Це називається підкладка. Не зовсім чесно щодо клієнта, але так роблять усі. На підкладках виросли всі крупні фірми. В цьому й полягає гра.
— Звучить неетично.
— Ну а коли адвокати виловлюють постраждалих в аваріях безпосередньо в лікарнях? Неетично юристу, підозрюючи, що гроші брудні, все одно брати готівку у наркоділків і їх захищати. Багато неетичного довкола. А як тобі лікар у поліклініці, який приймає по сотні пацієнтів щодня? А той хірург, котрий робить непотрібну операцію? Деякі з найбільш неетичних людей, яких я зустрічав, — мої клієнти. Неважко підтасувати щось, коли твій клієнт — мультимільйонер, який обманює уряд і ще й намагається це зробити легально. Всі ми це робимо.
— І у вас цьому навчають?
— Ні. Ти сам цьому навчишся. Як починатимеш, то прірва часу піде вхолосту, на довгі дурні години, та вічно вони не триватимуть. Тоді вже виробиш навички. Можеш мені повірити, Мітчу, з нами рік пропрацюєш і вже знатимеш, як за десять годин роботи вносити графік удвічі більший. Це, так би мовити, шосте чуття, воно приходить до юриста з досвідом.
— Чому я ще навчуся?
Ламар проторохкотів кубиками льоду в склянці, замислившись.
— У тебе з’явиться певний цинізм. Наш бізнес працює на тебе. Коли ти навчався на юридичному факультеті, то явно плекав шляхетні ідеї про те, яким повинен бути юрист. Поборник прав людини, захисник Конституції, охоронець знедолених, адвокат, який захищає інтереси свого клієнта. А тоді після шести місяців практики ти починаєш розуміти, що ми — просто найманці, не більше. Ми красномовці, виставлені на продаж, доступні в продажу для найзаможніших ділків, доступні будь-кому — і злодію, і підлоті, всім, хто здатен оплатити твої скажені гонорари. І тебе вже ніщо не шокує. Вважається, що юриспруденція — достойна професія, та тобі траплятиметься сила безчесних законників, і ти навіть захочеш все покинути і знайти чесну роботу. Так, Мітчу, станеш цинічним. Це й справді сумно.
— Не варто було таке мені казати на початку кар’єри.
— Але за це тобі й платитимуть. Ти уявлення не маєш, як багато брудної роботи зможеш виконати заради двохсот тисяч доларів на рік.
— Брудну роботу? Ти говориш так, що стає страшно.
— Мені шкода. Та не все так погано. Мої погляди на життя змінилися з минулого четверга.
— Може, оглянеш будинок? Він прекрасний.
— Давай іншим разом. Просто ще побалакаймо.
6
О п’ятій ранку на новому столику коло ліжка задзеленчав будильник, та Мітч одразу його змусив замовкнути. Він пробрався крізь темні кімнати до чорного ходу: там під дверима вже чекав Херсі. Він випустив пса на двір, а сам подався в душ. За двадцять хвилин підійшов до ліжка, поцілував дружину — Еббі й далі спала.
Порожніми вулицями до роботи дістався за десять хвилин. Він вже вирішив, що починатиме робочий день о пів на шосту. Якщо виявиться, що хтось прийде ще раніше за нього, то він на своє робоче місце прибуде о п’ятій, а то й о пів на п’яту, чи як там, аби лиш приходити першим. Сон — то дурниця. Сьогодні на роботі у «Бендіні, Ламберт і Лок» він буде першим із юристів, і так триватиме завжди, поки він не стане партнером фірми. Якщо інші, щоб стати партнерами, трудилися десять років, то він це зможе зробити за сім. Він стане наймолодшим партнером в історії фірми.
Стоянка фірми була огороджена цепами, прикутими до стовпців, на воротах була охорона. Місце для автомобіля Мітча було позначено на асфальті: між двома жовтими смугами фарбою виведене його ім’я. Він пригальмував біля воріт, зачекав, коли його пропустять. Охоронець в уніформі вигулькнув у пітьмі й підійшов до дверцят автомобіля. Мітч опустив скло й простягнув йому пластикову картку зі своєю світлиною.
— Ви, напевне, новенький, — віддаючи назад картку сказав той.
— Так. Мітч Мак-Дір.
— Та я вмію читати. І по машині міг здогадатися.
— А вас як звати?
— Датч Гендрікс. Тридцять три роки у Поліційному управлінні Мемфіса.
— Радий знайомству, Датчу.
— Так, я теж радий. Ви рання пташка, чи не так?
Мітч усміхнувся, забрав свій пропуск.
— Та ні. Я думав, що всі вже будуть на місці.
Датчу вдалося зобразити усмішку.
— Ви перший. Скоро з’явиться містер Лок.
Ворота розчинилися, й охоронець дав знак, що можна заїжджати на стоянку. Мітч знайшов записане на асфальті власне прізвище і сам загнав свій чистесенький «БМВ» на місце в правому ряду від будівлі. Підхопивши із заднього сидіння кейс винного кольору зі шкіри вугра — зовсім порожній — він акуратно зачинив дверцята. Коло заднього входу вже чекав охоронець, новий. Мітч назвався і дивився, як той відчиняв двері. Кинув погляд на годинник: п’ята тридцять. Трохи відлягло від серця: отже, пів на шосту — це досить рано, щоб приходити на роботу найпершим. Решта ще сплять.
У кабінеті Мітч клацнув вимикачем і поставив кейс на столик, який тут поставили тимчасово. Далі він рушив до кімнати з кавовим автоматом, по дорозі вмикаючи світло. Сам агрегат був для промислового вжитку й розміру, з купою важелів, підігрівачів, ємностей і без жодної зрозумілої інструкції щодо того, як ним користуватися. Якусь хвилину він роздивлявся апарат, тоді висипав на фільтр вміст пакуночка з кавою. Через якийсь отвір улив води, а потім Мітч усміхнувся, коли окріп полився у каву.
В одному з кутків кабінету стояли три ящики, наповнені книжками, папками, блокнотами й зошитами, які в нього накопичилися за роки навчання. Він поставив на стіл перший ящик і став виймати з нього все, що там було. Необхідне сортував і складав на столі акуратними купками.
Випивши дві чашки кави, в третьому ящику він нарешті виявив матеріали з адвокатури для підготовки до екзамену. Він підвівся, підійшов до вікна, повернув жалюзі. Надворі все ще було темно. Він не помітив, як у дверях з’явилася чоловіча фігура.