Натан Лок запалив сигарету, видув у бік Девашера густий клубок диму. Поки дим не розсіявся, трійця сиділа мовчки. Девашер поглянув у Чорні Очиці. Та нічого не сказав.
Олівер Ламберт встав і втупився у стіну коло дверей. Тоді запитав:
— Навіщо ти хотів зустрітися?
— З Чикаго передали, щоб ми почали прослуховувати всі домашні телефони працівників.
— Я ж казав, — мовив до Лока Ламберт.
— Це не моя ідея, а от вони наполягають. Занервували там, хочуть перестрахуватися. За це не варто звинувачувати.
— Тобі не здається, що вони вже занадто далеко зайшли? — поцікавився Ламберт.
— Та певне. Це ж безглуздя. Але в Чикаго так не вважають.
— І коли ж? — запитав Лок.
— Десь із наступного тижня. На це піде кілька днів.
— Що, всіх?
— Так. Усіх не партнерів. Так самі сказали.
— І Мак-Діра?
— Так, навіть Мак-Діра. Я так собі думаю, що Тарранс знову намагатиметься, і цього разу візьметься за нас ізнизу.
— Я вже вранці з ним зустрівся, — сказав Лок. — Він з’явився раніше за мене.
— О п’ятій тридцять дві, — додав Девашер.
Конспекти й книги з правознавства переклали на підлогу, і всю поверхню стола тепер зайняли папери з папки Кеппса. На обід Ніна принесла сендвіч із курятиною і він, читаючи папери, з’їв його, поки сама Ніна розбиралася з завалами на підлозі. Після першої приїхав Воллі Хадсон, а точніше Дж. Волтер Хадсон, — так зазначалося у фірмовому бланку — щоб почати готувати Мітча до іспиту. Його спеціальністю було договірне право. У фірмі він працював уже п’ять років і був єдиним вихідцем із Вірджинії. Сам вважав таке становище дуже дивним, адже, на його думку, вірджинська юридична школа була найкращою в країні. Останні два роки він присвятив розробці нового курсу підготовки до екзаменів, а саме, частині, яка стосувалася договорів. Самому же не терпілося на комусь випробувати свою систему, і ось якраз з’явився шанс — новачок Мак-Дір. Він вручив Мітчу зошити, підшиті в папку сантиметрів із десять завтовшки і вагою, як папка Кеппса.
Екзамен складатиметься з трьох частин і триватиме чотири дні. Першого дня — комплексне тестування з етики на чотири години. По цьому питанню його консультуватиме Джилл Вон, партнер фірми, чудовий спеціаліст. Наступного дня відбудеться восьмигодинний екзамен, який називають просто «багатоштатним» — на ньому перевірятимуть знання Мітчем законів, дійсних у всіх штатах США. Це теж буде тестування, й питання траплятимуться дуже хитрі. А далі, на третій і четвертий день, будуть восьмигодинні іспити зі всіх п’ятнадцяти матеріально-правових норм законодавства.
Договірне право, єдиний комерційний кодекс, нерухомість, цивільні правопорушення, внутрішні відносини, заповіти, майно, оподаткування, компенсації робітникам, Конституційне право, процедура федерального суду, кримінальний процес, корпорації, партнерство, страхування, відносини між кредиторами й боржниками. Екзамен буде у формі письмового есе, відповідати потрібно з огляду на законодавство штату Теннессі. По кожній із п’ятнадцяти секцій екзамену фірма розробила план підготовки.
— Ви маєте на увазі п’ятнадцять таких ось папок? — Мітч зважив на долоні грубезний том.
Воллі всміхнувся.
— Так, тут усе старанно підготовлено. У фірмі ще жоден не завалив...
— Знаю, знаю. Я першим не стану.
— Наступні шість тижнів ми з вами бачитимемося раз на тиждень. Підготовка триватиме дві години, тому сплануйте для цього час. Я пропоную щосереди о третій годині.
— Ранку чи дня?
— По обіді.
— Чудово.
— Ви ж знаєте, що договірне право і єдиний комерційний кодекс тісно пов’язані, тому я поєднав матеріали з обох дисциплін. Повторимо всі матеріали, правда, на це піде більше часу. Зазвичай на екзамені трапляється багато питань щодо комерційних угод; деякі питання треба буде розкрити детальніше. Тож беріть із собою записник. Я додав сюди й питання, які траплялися на попередніх екзаменах, і зразки відповідей до них. Від такого чтива дух перехоплює.
— Вже не можу дочекатися.
— До наступного тижня прогляньте перші вісімдесят сторінок. На декілька запитань напишіть докладну письмову відповідь.
— Отже, це буде домашня робота?
— Саме так. А за тиждень я поставлю оцінку. Дуже важливо проходити щотижня ряд питань.
— Це гірше, ніж в юридичній школі.
— Це набагато важливіше, ніж навчання в юридичній школі. Ми налаштовані дуже серйозно. У нас створюється комісія, яка слідкуватиме за процесом вашої підготовки до екзамену, і дуже ретельно.
— А хто входить до комісії?
— Я, Ейвері Толлар, Ройс Мак-Найт, Рендалл Данбар і Кендал Махан. Щоп’ятниці ми з вами бачитимемося й перевірятимемо успішність підготовки.
Воллі витяг меншого записника, розміром із конверт, поклав на стіл.
— Це буде ваш щоденник. Записуватимете в нього кількість годин, які у вас пішли на підготовку до екзаменів, пройдені теми. Я його переглядатиму перед засіданням комісії, у п’ятницю. Запитання є?
— Поки що немає, — Мітч поклав записник на папку Кеппса.
— Гаразд. У середу о третій побачимося.
Щойно той вийшов, за десять секунд у дверях з’явився Рендалл Данбар з папкою у руках — достоту такою, як оце передав Воллі, правда, тоншою. Данбар очолював відділ нерухомості; саме він займався оформленням будинку Мітча у травні. На папці була наклеєна етикетка «Нерухомість». Гість розповів, наскільки важливою є його тема підготовки до іспиту. Сказав, що все обертається навколо нерухомості. Сам він скрупульозно підшукував матеріали по темі упродовж десяти років, а ще зізнався в тому, що часто подумує над тим, щоб їх опублікувати як авторитетне дослідження у галузі майнового права і земельного фінансування. Для підготовки йому знадобиться не менше години на тиждень, краще у вівторок по обіді. Цілу годину він ще розказував про різницю між екзаменом сьогодні й тридцять років тому, коли сам його здавав.
Кендал Махан додав ще своє. Цей запропонував готуватися у суботу, досить рано — на сьому тридцять.
— Нема проблем, — відповів йому Мітч, вмощуючи нові матеріали біля попередніх. Вони стосувалися конституційного права, улюбленої теми, хоча Махан сам зізнався, що ними рідко доводилося користуватися. Як виявилося, саме ця тема — найважливіша частина екзамену, чи принаймні такою була, коли він сам здавав його п’ять років тому. На другий рік роботи у фірмі він опублікував статтю у «Юридичному віснику» Колумбійського університету про Першу поправку до Конституції; її примірник він поклав до папки, і, якщо Мітч матиме бажання, то нехай прочитає. Мітч пообіцяв неодмінно це зробити, негайно.
До його кабінету ходили до полудня, побувало майже пів фірми, й усі залишали на столі папки, зошити, завдання і записи з розкладом наступних зустрічей. Щонайменше шестеро нагадали, що поки жоден у фірмі не провалив екзамен.
Коли о п’ятій вечора зазирнула Ніна, щоб попрощатися до завтра, на маленькому письмовому столі була така купа матеріалів, що її вистачило б для роботи цілій фірмі чоловік на десять. Мітч уже не мав сил розмовляти. Він лише всміхнувся й повернувся до папки Хадсона з матеріалами по договорах. За годину промайнула думка про їжу. І тоді вже, вперше за дванадцять годин, він подумав про Еббі й набрав номер.
— Я поки що затримаюся, — сказав їй.
— А я ж готую обід.
— Залиш його на плиті, — випалив він. Мовчанка.
— А коли ти повернешся? — запитала повільно Еббі, добираючи слова.
— За кілька годин.
— За кілька годин? Ти там вже пів доби провів.
— Так і є, та все ще маю багато зробити.
— Це ж тільки перший день!
— Як все розповім, ти не повіриш.
— З тобою все гаразд?
— Все гаразд. Я буду вдома пізно.
Десь завівся двигун, і цей звук розбудив Датча Гендрікса; той скочив на ноги. Розчинилися ворота, він чекав, поки зі стоянки виїжджав останній автомобіль. Мітч загальмував поруч із охоронцем.
— Добраніч, Датчу, — попрощався Мітч.
— Ви тільки тепер їдете додому?
— Так. День був напружений.
Датч ліхтариком посвітив на годинник на руці: пів на дванадцяту.
— Ну, обережно на дорозі.
— Гаразд. За кілька годин побачимося.
«БМВ» звернув на Фронт-стріт і поїхав у ніч. «Кілька годин, — подумав Датч. — Ці новачки прямо божевільні. На роботі вісімнадцять, двадцять годин. Шість днів на тиждень, а то й сім. Всі так рвуться стати юристами світового класу й за добу заробляти по мільйону. Бувало, на роботі цілодобово сиділи, спали за столом». Все це він уже бачив. Та довго це не триватиме. Такого напруження людське тіло не витримує. За півроку вони втрачають запал. Працюватимуть по шість днів на тиждень, годин по п’ятнадцять. Тоді п’ять днів із половиною. Згодом по дванадцять годин.
Ніхто не витримує графіка стогодинного тижня більш ніж шість місяців.