Выбрать главу

Дівчинка з чарівною кішкою йшли за Стефаном до самого підвалу. Тут хлопчик зник за важкими іржавими дверима. Почекавши трохи, Еліза ввійшла за ним.

— Ага! Попалася! — закричав Стефан, хапаючи Елізу за руку.

Дівчинка голосно скрикнула від несподіванки.

— Стефане, це ж я, Еліза! Ми хочемо тобі допомогти!

— Відпусти Елізу, дурний хлопчиську! — обурено зафиркала Флері й засяяла яскравим бузковим світлом.

Стефан відпустив руку Елізи й злякано заозирався, намагаючись зрозуміти, хто з ним говорить.

— Хто ти? Покажись!

У повітрі просто перед його обличчям з’явилася Флері. Строго блискаючи очима, кішка накинулася на хлопчика:

— Що це ти придумав — допома­гати щурам? Вони ж такі огидні істоти!

— Вони викрали мою маленьку сестричку Марі. Що ж я міг вдіяти?

— Флері, ми повинні врятувати Марі й перешкодити щурам зіпсувати виступ.

— Боюся, вже занадто пізно, — сумно промовив Стефан. — Я розчистив підземний хід, і сьогодні під час концерту сіре військо захопить театр, а потім і все місто.

— Флері не проста кішка, вона фері´ард — чарівний захисник. Вона нам допоможе. Правда, Флері? — Еліза з надією подивилася на кішечку.

— Потрібно врятувати маленьку Марі, а потім перешкодити щурам. Тільки де ж вони ховають дівчинку?

— Під усім містом прориті ходи. Там ціле підземне поселення. Марі в одній з печер. Щури кинули її в залізну клітку. Її стережуть величезні щури. Їх дуже багато! Мені їх не перемогти, — прошепотів хлопчик.

— Це я беру на себе, — хижо при­мружившись, сказала Флері. — Показуй дорогу.

— Може, ти зменшиш Марі і врятуєш її з полону?

— Спочатку Стефан повинен показати мені дорогу до печери. А потім можемо спробувати викрасти Марі.

І друзі вирушили в небезпечну подорож підземним світом.

Розділ 5. Підземний світ

Друзі довго йшли підвалом. Флері висвітлювала шлях, тому похмурі коридори не здавалися такими вже страшними. Нарешті Стефан підвів Елізу до тієї самої діри в стіні, де нещодавно друзі рятували кошенят. Навколо цього місця валялися інструменти, купи битої цегли й тачка. З діри тягнуло холодною вогкістю.

— Ой, це ж те місце, де ми знай­шли кошенят! — здивувалася Еліза.

— Те, — похмуро буркнув Сте­фан. — Через кошеня все і сталося. Марі гралася з котом, а він утік у цю діру. Вона попросила мене допомогти. Я поліз туди знову. Дурний кіт проліз у щілину. Я його кликав-кликав, але він не хотів виходити. Тоді я розібрав частину стіни. Я думав, що тоді він пролізе. Але…

Стефан замовк, та, зібравшись у силі, продовжив:

— З діри вискочили щури. Вони потягли кудись Марі. Я не зміг за нею піти. Щури оточили мене, а потім з’явився їхній ватажок.

— Огидний містер Рет, — прошепотіла Еліза, здригаючись. — Ми його бачили, Стефане. Він такий страшний.

— Так ти не знаєш, де Марі? — запитала хлопчика Флері.

— Знаю. Коли Рет наказав розчистити прохід, я сказав, що буду працювати, тільки якщо мені дадуть відвідувати сестру. Він дозволив.

— Елізо, думаю, ти повинна попередити дорослих, — промовила Флері.

— Але тоді щури накинуться на Марі, — скрикнув Стефан.

— А ми тим часом маємо врятувати Марі, — продовжила кішка.

— Як же я можу вас тут кинути? — здивувалася Еліза.

— Люба, ти маєш привести до цієї діри дорослих. Їм потрібно закрити прохід, як тільки ми вийдемо звідси, — Флері підлетіла до Елізи й ніжно притиснулася носиком до її щоки. — Ти дуже смілива, тож і тепер нічого не бійся.

Стефан озброївся лопатою і поліз у діру, за ним у чорноті зникла й кішка. А Еліза вирушила шукати тата з мамою. Тільки їм дівчинка могла довірити таку таємницю.

Хлопчик упевнено йшов по кривому ходу. Світло Флері тьмяно мерехтіло, відбиваючись від вологих стін.

— Ми майже дійшли, — прошепотів Стефан. — За цим поворотом велика печера — там вони тримають мою Марі.

Флері вирушила на розвідку. Повернувшись, кішка тривожно зашепотіла:

— Там занадто світло, щоб ти пробрався непоміченим. Боюся, навіть якщо я тебе зменшу, хтось із охоронців тебе все одно побачить. А якщо я сама проберуся до Марі, то вони відразу помітять, що вона зменшилася.

Стефан рішуче промовив:

— Тоді я, мабуть, відверну їхню увагу. А ти лети до Марі й віднеси її до виходу, до людей…

— А ти? — суворо запитала Флері.

— Я протримаюся, скільки зможу.

Із цими словами Стефан зручніше схопив лопату й увійшов до печери.

Флері розтанула в повітрі, щоб тут же з’явитися в клітці з крихіткою Марі.