Розділ 9. Місто фері´ардів
Уві сні Еліза знову стала дуже маленькою, і Флері посадила її на свою спинку і вилетіла у вікно. Вони летіли над нічним містом, що світилося теплими різнокольоровими вогниками. Флері піднімалася все вище в зоряне небо, і незабаром Еліза вже не могла розрізнити внизу ані міст, ані лісів. Кішка летіла між хмарами, які блакитно-сірими стовпами височіли з усіх боків.
Подолавши цей небесний лабіринт, Флері опинилася перед величезною хмарою, що сяяла синім кольором.
— Як гарно! — вигукнула Еліза. — Це і є місто фері´ардів?
— Так, люба, це мій дім, — ласкаво відповіла кішка. — Ласкаво просимо!
Кішка опустилася на край хмари. Еліза боялася наступати на синю пухнасту поверхню.
— Не бійся, ти не провалишся, — засміялася Флері, помітивши сумніви дівчинки.
Еліза зісковзнула зі спинки кішки. Під ногами вона відчула м’яку як перина, пружну поверхню.
— Це трохи схоже на батут, — засміялася Еліза.
— Підемо швидше, фері´арди вже чекають на тебе, — покликала за собою Флері.
— Але як же я буду танцювати, коли в мене немає сукні? — захвилювалася Еліза, розгублено дивлячись на свій звичайний одяг.— І музики тут немає…
— Усе просто! Уяви таке вбрання, яке тобі потрібне, і мелодію, що підійде для виступу. На чарівній хмарі фері´ардів збуваються всі мрії! — кинула Флері у відповідь, навіть не озирнувшись.
Еліза пішла за кішкою, намагаючись уявити, у якому ж вбранні їй танцювати. Дівчинка так глибоко замислилася, що не помітила, як вони з Флері підійшли до міста чарівних захисників у самому центрі синьої хмари. Кішечка зупинилася і, подивившись на Елізу, сказала:
— Це моє місто.
Еліза заозиралася. Перед нею в повітрі висіло безліч різнокольорових кульок, зроблених із хмар. Тут не було ані вулиць, ані будинків. Тільки найрізноманітніші пухнасті кулі: великі й маленькі, райдужні й однокольорові, «гладкошерсті» й дуже волохаті.
Дівчинка з кішкою пішли вглиб міста. З круглих отворів у кулях до них вилітали фері´арди. Кого тут тільки не було: собаки й поні, кролики й лисиці, ведмеді й леви. Усі вони були прекрасні! Їх шерсть світилася, а крила переливалися всіма барвами веселки.
У середині міста був вільний від куль майданчик. Фері´арди, змахнувши крилами, зробили для Елізи прекрасну чарівну сцену, оточену маленькими хмарками.
— Це, напевно, сидіння, як у справжньому театрі, — здогадалася Еліза.
— Ти готова? — запитала дівчинку Флері.
Еліза кивнула. Фері´арди розсілися навколо сцени. Дівчинка закрила очі й відчула, що все в цьому місці просякнуте чарами. Еліза уявила собі прекрасну ніжно-бузкову сукню, як шерсть Флері. Залунала тиха приємна мелодія, й маленька балерина випурхнула на сцену.
Танець Елізи був по-справжньому чарівним. Дівчинка раптом зрозуміла, що в місті фері´ардів дійсно можливо все. Музика залунала гучніше, навколо спалахнули яскраві вогні. А Еліза розкинула руки, і за її спиною виросли райдужні крила! Чарівні захисники захоплено ахнули.
Балерина закрутилася, її крильця затремтіли, і Еліза, як справжній фері´ард, злетіла над сценою. Дівчинка поманила Флері, а за нею й інших фері´ардів. Чарівні істоти приєдналися до танцю. І ось уже в небі над чарівним містом кружляли сотні крилатих створінь.
Скільки тривав чарівний танець, Еліза не знала. Вона не відчувала втоми. Здавалося, час зупинився. Поступово фері´арди почали танути в повітрі. Небо на сході стало світлішати. Місто фері´ардів потьмяніло, щоб знову засяяти з першими променями сонця.
Еліза з Флері сіли на краю хмари і милувалися світанком.
— Тобі час повертатися, — ласкаво промовила кішечка.
— Флері, як же я буду тепер жити без тебе? — сумно запитала Еліза.
— У твоєму серці тепер назавжди оселилося диво. Так що ти і сама тепер трішки фері´ард, — засміялася Флері.
Кішка потерлася об щоку Елізи. Дівчинка моргнула, а коли розплющила очі, то опинилася у своєму ліжечку. Дивно, але поруч на стільці висіло бузкове чарівне плаття, у якому Еліза танцювала в місті фері´ардів. Так Флері зробила Елізі ще один маленький подарунок на згадку.
Розділ 10. Ще один сон
Не тільки Еліза бачила цієї ночі чудовий сон. Її бабуся теж потрапила в казку. Адже уві сні до неї прийшов Бланкі, на якого вона так чекала.
Бабусі Елізи наснилося, що вона сидить біля відчиненого вікна й милується зірками. Раптом старенька побачила на підвіконні маленьку цяточку, що світилася. Зірочка стала рости й перетворилася на білосніжне цуценя з райдужними крилами.