не колгосп не віче не бюро
не парнас не екіпаж не ґільдію не клієнтуру
не пантеон не персонал не леґіон не когорту
не автохтонів не третю хвилю не еміґрантів
не тубільців не п'яту колону не імміґрантів
не рід не етнос не родину не клас
не расу не демос не клан не народ
і навіть не духовну спільноту, а тільки займенник — одне з багатьох слів.
І все ж, і все ж, коли я вживаю слово «ми», то іноді уявляю собі цих дивовижних людей.)
Отож мені зустрічалися:
5. Станіслав (перепис особовий із дефінітивними дифірамбами)
Мирослав ЯРЕМАК, сенсуальний і безсенсовний, сексуальний і відворотний, фантастичний художник, про якого я написав уже стільки, що залишається хіба цитувати самого себе. Зауважу в дужках, не ставлячи цього разу ніяких дужок і нічого не аргументуючи, що автоцитування видається мені не лише етичним, а й єдино виправданим методом конструювання тексту.
Анька «Середа» КИРПАН, поетка, муза, писанкарка, графік, кутюр'є. Вражала відразу декількома речами: патологічною екстравертованістю, хворобливою сенсорною нестримністю, а ще — професійністю віртуозного і віртуального графічного почерку та непрофесійним, але напрочуд свіжим і оригінальним поетичним письмом.
Володимир ЄШКІЛЄВ, борхесофіл, борхесоман, борхесознавець, бодхісатва. Крім того, екзегет і герменевтик, дослідник імперій та ієрархій, імітатор і інтерпретатор таємних знаків, інструктор загадкових орденів, інтелектуал, інтриган, ініціатор інтимних ініціацій.
Світлана ХМІЛЬ, чия романтична і поетична суто дівоча графіка несла в собі печать і печаль добре засвоєної, ба навіть генетично зумовленої, національної традиції.
Олег ГУЦУЛЯК, бібліотечний геній, співець поганських міфологій, ворожбит і алхімік, маніакальний манускриптонімічний монах.
Тарас ПРОХАСЬКО, мандрівний філософ, чиї мандрування тоді ще не переросли у філософію, але вже спричинилися до філофілії та софійного просвітлення, помітного навіть у погляді.
Юрко ПРОХАСЬКО, Тарасів брат, загадковий юнак, що немов зійшов із затінених Врубелівських полотен, незрівнянний перекладач Гайдеґера, самітник.
Юрій АНДРУХОВИЧ, геніальний поет, блискучий прозаїк, уже на той час метр і майстер, денді, патріарх, патрон і патріот.
Лена РУБАНОВСЬКА, художник, автор дивовижних дитячих книжок, де за філігранною стилістикою казкового мікрокосму вгадувалося знання чогось потаємного, якийсь споконвічний, ненабутий, вроджений досвід.
Володимир МУЛИК, переконаний пацифіст, old'овий гіппі. Поетика й патетика його картин, як на мене, цілком належать рок-н-ролу, принаймні корені його творчості я зараховував би до класичної рок-культури разом із кроною.
Славко ЯНОВСЬКИЙ, художник, безпосередність якого виявилася настільки визначальною і органічною рисою, що стала основою естетики його полотен, незадекларованою програмою художніх відкриттів.
Олег «Мохнатий» ГНАТІВ, подвижник, чия постать у Станіславі уособлювала все, що могло бути пов'язане з індепендентом, андеґраундом, альтернативою, контркультурою. Співавтор декількох музичних, візуальних, літературних проектів.
Ростислав КОТЕРЛІН, загадковий — а для місцевої ситуації, може, навіть марґінальний — художник, який зумів перетворити на естетичний феномен рафіновану, фігуративну інфантильність. Флюктуації флюїдів, фантомів і флегм у його роботах ледь випромінюють, вифлуоресценізовують ін-ін-фернальний медитативний спокій, гармонію флеральних сфер.
Мирослав КОРОЛЬ, графік, заглиблений у тонкощі ремесла настільки, що в найцікавіших своїх речах досягає ідеографічності чистою технологією, оминаючи й обманюючи область графічних ідей.
Анатолій ЗВІЖИНСЬКИЙ, для якого, здається, живопис був лиш іманентним способом проникнення до заборонених ландшафтів пізнання. Можливо, тому він часто виступав протагоністом герменевтичних містерій ЄШКІЛЄВА.
Іван АНДРУСЯК, Степан ПРОЦЮК, Іван ЦИПЕРДЮК — триєдиність, зорганізована в поетичне угруповання «Нова деґенерація». Помітний екзотично-епатажний штрих на татуйованому тілі Станіслава.