Все це, безумовно, була гра, приміряння найрізноманітніших масок і вбрань. Адже ми втрапили зненацька у гармидер всесвітнього гардеробу, і мус' було якнайшвидше вгадати, вирахувати, відчути свою майбутню роль, щоб вчасно вибрати, щоб не згубитися серед цього блискітливого мотлоху: зіжмаканих трико, лискучих смокінґів, злинялих джинсів, вільного покрою мулярських фартухів, вельветових комбінезонів, спорохнявілих киптарів, запасок, тунік, ковбойок, светрів, корсетів, пуловерів, футболок, фуфайок, кальсонів, шароварів, панталонів, галіфе, шортів, блюзок, курток, плащів, мундирів, камізельок, фраків, френчів, ропілью, пурпуенів, рединготів, «кажанів», «штормівок», «штурмовок», «вітрівок», «толстовок», «тєльніків», «бермудів», «треків», майок, майток, бюстгальтерів, панчіх, підв'язок, колготів, леґінсів, шкарпеток, гольфів, гетрів, беретів, брилів, циліндрів, шапокляків, канотьє, панам, «підарок», «гандонів», «будьоновок», «аеродромів», касок, кепі, тюбетейок, чалм, мармурок, парандж, черкесок, халатів, хітонів, сарафанів, саванів, сарі, бікіні, настегнових пов'язок, фіґових листків. Бо карнавал не чекає, бо обіцяна радість життя чигає тут же за дверима, і як не перейнятися хвилюванням, віталістичною неврастенією, коли все, про що ти стільки мріяв, — ось воно тут, перед тобою; тож поспішай, лови, хапай, пильніш шукай — не помилися у виборі, вдихай, вдихай на повні груди столітній порох, вбирай, вбирай просякле історичним потом шмаття, весь цей культурний second-hand, вбивай, вбивай в собі архаїчні турботи про ідентичність, стиль, мораль, традицію — еклектика, mixborder, дифузія, fusion, артистична неперебірливість, cross-current, давно самі вже стали ідентичністю, і стилем, і мораллю: етично те, що еклектично.
«Жінки зникали за завісою, залишали там свої сукні і з'являлися в нових. На стільчиках з позолоченими ніжками сиділи рядком пані і тупали по килиму щойно взутими черевичками. […] Ті, що спізнилися, поривалися на сцену, натомість звідти струмів потік щасливиць у бальних сукнях, у піжамах з драконами, у ділових костюмах, у капелюшках набакир».
Впізнали? Так, безумовно, це був театр Воланда, ми повинні були ідентифікувати його принаймні за Булгаковим. Та нам було ніколи. Ми поспішали показатися один поперед одним у найрізноманітніших одежах, в найнесподіванішому антуражі, під найнежданнішою машкарою. Ми мавпували все, що можна було змавпувати: художні прийоми, філософські методи, засоби вираження, форми протесту і форму окулярів, кодекси честі, ходу, жести, посмішки, артикуляцію, сленґ, варіанти реакцій, стереотипи сприйняття і списки стереотипів, довжину волосся і висоту обцасів, манеру поведінки, ширину кльошів, широту поглядів, діапазон прийнятного і перелік табу, рецепти невимушеності й переписи кави, марки вин, порядок причащання, комплекти комплексів та індекси імперативів, способи куріння і злягання, канони стьобу і закони кайфу, правила письма, різновиди прозрінь, розміщення та розмір стигм, розмахи крил…
Однак я, здається, знову захопився.
А вся справа полягала в нашому підсвідомому намаганні якнайшвидше, прискореним курсом набути той досвід, який Європа набувала упродовж століття і який силою обставин був для нас раніше недоступним. (Існує навіть ідіома, що дивним чином пасує цьому випадку: галопом по Європах.) Забувалося і те, що омріяна Європа великою мірою давно вже фантом, міф, ілюзія, і те, що вона не тільки і не стільки:
августіший і блаженніший Франціско Аквінат,
блудливий барон Аін-Кавель Б'ігоп maiden,
міс Ван дер корбюзяк,
Гайль Юлій Гайдеґергадамергантенбайн,
далі тангі Далі дада дюшан,
Еліотелюар рогоносий есквайр,
фасбін дер клєЄ,
жлобина Женесартр,
празький цвіркунець Юрасик Замза,
И,
Бретон Мондріанович Іонеско,
Кокто Їонескович Тцара,
Йонеско Мрожекович Беккет,
кічуватий кітсик Кляйнст,
Павнд Лоуренсович Лелюш,
дуінізований корнет Мальте Марія Бріґґе,
садистуватий Нахер де Мазох,