Хорошо. Давай не будемо про грусне. Давай ми, рибочка, задумаємся от про шо: предопреділена судьба чоловіка, чи ото він сам собі разні капості робе {21}? Бо у цім, ти понімаєш, якби вся суть свободи і скриваєцця. Бо якшо усьо предопреділено зарані, то про яку свободу вопше можна балакать {22}. А якшо же сам собі режисьор, то шо тоді з усім оцим робить? З цьою свободою безмірною {23}. Воно ж неінтересно, коли зрителя нема, і ти шо хоч' собі на сцені витворяєш… зачим тоді вопше напрягацця, правда {24}? А якшо зритель єсть, то ти уже не зовсім свободний у своїх безобразіях, бо ти ілі хочеш йому понравицця, ілі хочеш йому в душу наложить, ілі в крайнім случаї свою душу вивернуть {25}. От ба', і оп'ять понятіє свободи ускользає і робицця невидимим. А ти ше, душечка, обрати вніманіє, шо я када про серйозне заговорив, то употребив слова «режисьор», і «зритель», і «сцена», а шо це значить? А це значить, рибочка, шо навіть в мислях своїх я чоловік подневольний, бо скажи мені, появляцця у свободної людини в голові такі слова? Та нізашо! Свободний чоловік вопше слова не употребляє {26}, бо шото називать — уже значить огранічувати отого «шото» свободу, а свободний чоловік нічиєй свободи огранічувати не буде, бо на фіга {27}. Сложно всьо то, правда? От я тобі попроще об'ясню. От єсть, допустим, стол. Він же не знає, шо він стол. Він осознає себе як нєкій прямоугольний предмет на чотирьох ножках, да {28}? Ну, допустим, він даже об ножках і об прямих углах не соображає. Просто так собі стоїть і стоїть, нікого не трогає. А тут приходить чоловік, бах по ньому кулаком і каже: «Ти стол, твою мать! Столом всю жизнь ти був, столом і здохнеш {29}!» І хрясь на нього бутилку водки і стакан. І банку з 'гурками малосольними. І бідний стол із ужасом почина осознавати, шо да, діствітєльно, він таки стол, і ножки у нього нікуда не двігаюцця, і прямі угли болі не розпрямляюцця {30}. Представляєш трагедію? От так і з нами. Начинаєм ми разні чуства і предмети словами називать, а потім гля' — уже всьо названо і ні одной свободной вєщі нема {31}, всьо кругом занято, включая столи.
Так і со свободою. Слово таке странне. Шо воно обозначає — нікому неізвєсно, та вже када таке слово єсть, то шось же воно мусе обозначать {32}, хтото же шото такоє кадато угледів і гаркнув на радостях: «Оно свобода {33}!» А то, шо, кромі нього, ніхто нічо' подобного не бачив, не колише: слово єсть і будь добрий, соотвєтсвуй {34}. Ти не думай, рибочка, шо я первий такий хитрообутий. Тут передо мною тищі людей головами об дерево стола билися послі водки з 'гурками і мало шо хто понімав {35}. Бувало, шо й од жизні тікали од таких вопросов {36}, а бувало, шо й од слов. Тіко куда од них утечеш? Всьо равно бігство словами нада описувать {37}. Ну, корочє, замахався я.
А от один хитрець узяв, та й замутив таке: «Свобода — вещ, котора существує зі самої тіко необходімості собственної природи і опреділяєцця к дєйствію ісключительно сама собою {38}». О. Бачиш, як люди можуть!
Но кого він надув? Себе ж і надув, небога. Потому шо одне нічо' не об'ясняюче слово об'яснив другими нічо' не об'ясняючими словами. І так оно й получилося — свобода сама по собі, а він сам по собі, і вєк єму за це свободи не видать.
Но ето ж, рибочка, дєточка ти моя, не значить, шо людиска вопше не могуть бути свободними. Ібо када уже хто сказав, шо кака то вещ существує, то всіда найдецця куча придурків, которі будуть тую вещ шукать {39}. І найдуть обізатєльно, така вже наша сущность людська.
І практіческі путьом длітєльних експириментов було доказано, шо чоловік токо в творчестві своїм може буть вповні свободним {40}. Ну, бо ти сам поразмисли, де іше всьо зависить ісключительно од самого чоловіка?
Істино речу, — в творчестві, дєточка, в сознанії і созиданії.
От ти скажи мені, Бог був свободним, када мир создавав? Ну, аяакже іначе! Потому шо тада нікого болі, кромі Нього, не було, і нікака зараза не могла Йому помішать сей замисел осуществить {41}. І Він робив, шо хотів, прямо пахан паханом. Друге діло, шо з того получилось… но шо пожелав, то і получив. І нікому Він за це не отвіча'.
А чоловік завсігда буде отвічать, даже за то, шо в п'яном брєду на промокашкі нашкробав, но діло того стоїть, поскольку чоловік в творчестві уподобляєцця Творцу і разні луччі мири може создавать собі в удовольствіє і сусідам на зависть, от {42}.
Токо тут, рибочка, много опасностів таїцця, потому шо люде, када паханами задєлаюцця, їм моча в голову вдаряє {43}, і вони начинають разні отвратні фантазми свої осуществлять {44}, не імєючи при цім необходімого ума і широти помислів {45}. Но у цьому і состоїть сущность свободи, да {46}?
А вопше, велике благо нам дано у способності творить, ето же тоже Бозя придумав, создавая нас по образу і подобію {47}.
Ти токо не подумай, дєточка, шо я сектант який, ілі, не приведи Господь, фанатік, просто воно, бач, слово за слово, і всьо равно всьо упирається в тайну битія.
Но я о другом.
Я от том, шо фактическі в цьой отраслі, то їсть у творчестві, можна достіч єя, то їсть совободи абсолютной, а можна і не достіч. І од чого це зависить, я тобі, дєточка, щас скажу.
Воно ж люде як до цього діла підходять? По-разному підходять. Один бере кісточку, вмачає в краску і квецькає собі в радость {48}. Но таких мало. Бо другий, вмєсто того, шоби кісточку вмачать і рожі на стєнах рисовать, начинає ізучать і дивицця, як раньше до нього другі припадошні квецькали. І ето хорошо, шо ізучає {49}. Но посля такой наукі много людей уже нікада не могуть освободиться од свого знанія, — помниш развратніка, которий казав, шо свобода в незнанії, — і квецькають уже не так, як хотять, а так, як воне считають, должно квецькацця по наукі {50}. І нічо харошого тада не получаєцця, а получаєцця, рибочка ти моя, один сплошной кантєкст {51}. Знаєш, шо такоє кантєкст {52}? Ну, неважно.
То їсть без кантєктса тоже невозможно, ти всьо равно в нього попадаєш, хочеш, ілі не хочеш, но главноє, шоби у тебе в голові нікакого кантєкста не било, а токо то, шо Бог на душу положив. Ти понімаєш тепер, кака сложна ця штука?
Потому шо чоловік, которий рожі на стінах рисує, всьо равно хотить бути любимим і желає, шоби рожі ті комуто понравились {53}. А іначе він тоскувать начинає і задумується над зряшностю усілій і ненужно над смислом жизні утомляється {54}.
Но када він просто рожі квецькає, тада кажди ідіот може плюнуть і сказать: «Тю, да я би й сам у сто раз лучче нарисовав {55}». І часто бува' правий. Потому надо сначала вчиться рисовать, а потом ету науку начисто забить і пробувать расмотріть, шо ж тобі такого на душу Бог положив {56}. Ілі не положив. Якшо не положив, тада брось кісточку і стіни не порть. А як положив, то винімай оттуда малими порціями.
Ну, і де ж тут свобода, скажеш ти. Учиться, нравиться, расматрівать… кому це нужно і зачим стоко напрягаться — облом кругом, сплошний облом і суєта суєт. І правильно скажеш.
Забудь, рибочка, усьо, шо я тобі тут набалакав, іди-но лучче в футбола погуляй.
А я то всьо набалакав ісключітєльно з целлю освободиться наконець од необходімості задумивацця над сущностью свободи,
і вот уже освободився
і віжу свєт в конці своєго мого часного тунеля
і могу наконєц бросить почім зря задумуваться
і могу тепер мовчать на свойом родном язику
а могу подобно одному ізвєсному морфіністу зарепертувать:
«Свободний! Наконець свободний!»
і ото
дєточка
і
єсть
настояща
свобода
да
да.
Постскрипт
Історія абетки в апокрифі про ягоду