— По-перше, — промовила вона, — якщо ти коли-небудь підеш до тієї Костомахи, то краще тобі буде спати щоночі із латами на пенісі, бо ти не знатимеш, коли настане ніч помсти. І по-друге, тобі потрібно провідати білявого іноземця, нікчемного коханця Костомахи, бо допоки він у Сикрі, твій батько може такого начудити, що віддасть йому все те, що по праву належить тобі.
Після подій біля Ануп Талао імператор відмовився від ідеї присвоєння Ніколо Веспуччі рангу фарзанд і титулу почесного сина. Цілковито переконаний у правильності своєї версії історії іноземця, він з певною відразою дійшов висновку, що не годиться визнавати дитя, цей плід аморального позашлюбного зв'язку, членом королівської родини. Незважаючи на особисту невинність самого Веспуччі у цій справі і щире невідання про своє справжнє походження, хай би якими чарами та талантами він володів, одне слово інцест залишило його поза межами всього. Зрозуміло, якби він захотів, то для такого тямущого хлопця можна було б і підшукати роботу в Сикрі; імператор видав приписи з приводу такого найму, але їхні близькі стосунки на цьому закінчувалися. Ніби на підтвердження правильности рішень, заспокоїлися води Ануп Талао. Умар Айяр повідомив Ніколо Веспуччі, що йому дозволено залишитися у столиці, але він повинен негайно перестати називати себе прізвиськом «Маґор дель'Амор». А також, що легкість доступу до особи імператора, і це він повинен зрозуміти, вже в минулому.
— Віднині, — сповістив йому Айяр, — ти вважаєшся простою людиною.
Мстивості принців нема кінця-краю. Навіть така велика немилість, в яку потрапив Веспуччі, не задовольнили пані Ман Бай.
— Якщо імператор легко змінює свою думку від схвалення до осуду, — розмірковувала вона, — то він так само швидко може її змінити й у зворотному напрямі.
Допоки іноземець залишався у столиці, наступництво принца Саліма не мало повної ґарантії. Але, на її велике роздратування, принц-наступник не зробив жодного поруху супроти свого занепалого суперника, котрий відмовився від знайденої для нього функціонерами Акбара бюрократичної посади, і мешкав у Домі Сканди із Костомахою та Периною, повністю присвятивши себе роботі з відвідувачами закладу. Ман Бай зневажала його.
— Якщо ти можеш безжалісно вбити такого великого чоловіка як Абул Фазл, то що тебе стримує від розправи з цим звідником? — допитувалася вона.
Салім же остерігався батькового невдоволення і утримувався від активний дій. Тоді Ман Бай народила йому сина принца Хусро, і стан справ змінився.
— Ти маєш забезпечити майбутнє свого спадкоємця, так само як і своє, — сказала пані Ман Бай, і цього разу Салім не знав, що відповісти.
А тоді помер Тансен. Завмерла музика життя.
Імператор відвіз тіло свого друга до його рідного міста Ґваліор, поховав біля святині його вчителя, факіра Шейха Мухамеда Ґгауса, і у відчаї повертався до Сикрі. Один за одним відходили його яскраві вогники. Може, недобре ми повелися з Моголом Кохання, розмірковував Акбар дорогою додому, а смерть Тансена стала нашим покаранням. Людина не відповідає за гріхи своїх предків. Більше того, Веспуччі довів вірність імператорові, відмовившись виїхати з міста. Отже, він не був простим пристосуванцем. Він приїхав сюди для осідку. Минуло понад два довгі роки. Настав час для його реабілітації. Коли імператорська процесія рухалася повз Гіран Мінар вгору до палацового комплексу, він ухвалив рішення і послав гінця до Дому Сканди, викликаючи іноземця до двору для гри в пачізі наступного ранку.
Пані Ман Бай на випадок саме такого розвитку подій мала свою мережу інформаторів, і за годину після прибуття гінця до Дому Сканди дружина принца-наступника вже знала про зміну напрямку вітру. Негайно пішла до чоловіка і насварила його як мама сварить неслухняну дитину.
— Сьогодні вночі, — сказала вона, — ти маєш зробити ту чоловічу справу.
Мстивості принців нема кінця-краю.
Опівночі імператор тихенько сидів у Панч-Магалі на горішньому поверсі й пригадував ту славну ніч, коли Тансен, співаючи діпак рааґ у Домі Сканди, запалив не тільки олійні лампи, але й самого себе. У мить, коли він поринув у спогади, значно нижче нього біля озера спалахнула червона квітка полум'я, і після миті невідання він раптом збагнув, що то в темряві горить будинок. Незабаром йому доповіли, що Дім Сканди згорів дотла, і він раптом стривожився, бо подумав, чи, часом, вогонь в його уяві не міг спричинитися до цієї масштабнішої пожежі. Коли уявив, що Ніколо Веспуччі, мабуть, уже мертвий, його охопив смуток. Однак тіла іноземця на згарищі не знайшли. Серед обвуглених залишків не виявили також тіл Костомахи та Перини; жінкам будинку, як і їхнім клієнтам, вдалося уникнути смерти. Річ у тому, що пані Ман Бай була не єдиною особою у Фатегпур Сикрі, яка прикладала передбачливе вухо до землі. Костомаха вже давно побоювалася свого колишнього роботодавця.
Тепер імператор найменше хотів, аби після зникнення іноземця, себто його загадкової дематеріалізації з палаючого будинку, між мешканцями столиці не пішов поголос, буцімто він був мольфаром.
— Тепер ми дізнаємося, — розмірковував імператор, — чи ті розповіді про прокляття мають під собою ґрунт.
На ранок після пожежі плоскодонне судно Ґунджаїш, яким перевозили лід, було знайдене з пробоїною в днищі, люто вирубаною сокирою. Ніколо Веспуччі, Могол Кохання, разом з обома жінками покинув ці краї назавжди, врятувавшись на судні, а не за допомогою своїх мольфарських чарів. Прибула партія льоду з Кашміру, але не було човна, яким би можна було перевезти той лід до Сикрі. Виникла необхідність використати для перевезення товару розкішні королівські судна Асаїш та Араїш, і навіть мусили по саму ватерлінію завантажити невеликий ялик Фармаїш.
— Він карає нас водою, — думав імператор. — Тепер, коли він пішов від нас, він мучитиме спрагою своєї відсутности.
А тим часом принц Салім, на вимогу пані Ман Бай, прийшов до батька, аби звинуватити зниклу трійцю у підпалі свого власного будинку, й імператор одразу спостеріг синову вину, що, як сигнальний вогонь, світилася у нього на лобі, але не сказав нічого. Що сталося, те сталося. Він розпорядився не переслідувати іноземця та його жінок. Він не наздоганятиме і не повертатиме їх до міста для суду за затонуле судно. Нехай собі ідуть. Він побажав їм усього хорошого. Чоловікові у плащі з різнокольорових шкіряних косокутників, жінці, худій, як ніж, і другій, гладкій, як м'яч. Якщо світ справедливий, то в ньому знайдеться спокійний закуток навіть для людей, котрим, як цим трьом, важко прижитися. Історія Веспуччі закінчилася. Він перегорнув останню сторінку і натрапив на порожню, він переступив освітлений кордон існуючого світу і вступив у всесвіт невмирущих, тих бідолашних душ, життя яких припиняється ще до того, як вони перестають дихати. Імператор на березі озера побажав Моголу Кохання тихого життя після смерти та безболісного його закінчення; і відвернувся...
Навіженій Ман Бай не сподобалась незавершеність того, що відбулося, і тепер вона аж вила, жадаючи крови.
— Пошли за ними людей, убий їх, — кричала вона своєму чоловікові, але він втихомирив її, і вперше за своє куце життя подав ознаки прегарного короля у майбутньому. Події останніх днів його сильно сколихнули, десь глибоко в ньому зароджувалися нові риси, риси, які дадуть йому можливість попрощатися зі своєю відчайдушною юністю і стати поважним культурним чоловіком.
— Дні, коли я вбивав, минули, — промовив він. — Від сьогодні я дбатиму про збереження життя, а не про його знищення. Ніколи більше не проси мене про це.
Переміни в принцові-наступнику сталися надто пізно. Руйнування Фатегпур Сикрі розпочалося. Наступного ранку звуки паніки пролунали навпроти спальних покоїв імператора, і коли він зійшов з пагорба на крик біля водних споруд і ще голоснішої какофонії у самому караван-сараї та навколо нього, то побачив, що з озером сталося щось лихе. Вода відступала повільно, ніби людськими кроками. Імператор послав за провідними інженерами міста, але вони були розгубленими і не могли пояснити такого явища.