Але й король, мабуть, коли б і захотів, уже нічого не міг вдіяти, бо в Речі Посполитій феодальна анархія взяла гору над законами, і можні магнати утискували не лише «хлопів і бидло», а й самих шляхтичів (дрібніших), відбирали у них володіння, як чинив те, не боячись ні короля, ні Бога, ні законів Речі Посполитої, Ярема Вишневецький.
Особливо лютував один з найжорстокіших катів українського люду (хоча катів добрих і не буває), коронний стражник Самуїл Лащ, котрий з найманими загонами — «драгунами на крадених конях» — роками й роками нападав на села й містечка, грабував і мордував не лише простий люд, а й навіть дрібних шляхтичів та урядовців — відбирав у них маєтки та вольності. Як свідчить пан крліч, «брали гвалтом панн і (панських) удів». Свавілля Лаща (але тільки те, що чинилося над дрібною шляхтою) доходило й до польської влади і викликало у неї не лише осуд, а й дії: за грабіж та мордування люду Лаща 236 разів засуджували на банніцію (вигнання) і 37 разів до інфамії — позбавлення честі. Але, маючи покровителем С.Конєцпольського, Лащ до самої своєї смерті уникав покарання. Більше того. Лащ якось з'явився при королівському дворі в одежі, обшитій оголошеними йому судовими вироками, — і горде шляхетне панство, забувши про власний гонор, стерпіло й цей вибрик пана, тридцять сім разів позбавленого судом честі!
Десятиліття (1638–1648) магнатського терору на Україні шляхта називала «золотим спокоєм». Та хоча всі попередні повстання закінчувалися кров'ю для одних і «заслуженими ярмами» для інших, нова буря все відчутніше й відчутніше визрівала в залитій кров'ю Україні часів «золотого спокою».
Обкарнавши Ординацією не лише реєстровців, а й Запорозьку Січ, магнатство наказало негайно відбудувати Кодак згідно з усіма правилами голландської фортифікаційної техніки і втроє збільшити залогу цієї фортеці, щоб віднині й навічно перерізати шлях українським селянам на Запоріжжя. Влітку 1639 року до Кодацької фортеці в супроводі численного почту й військ прибув сам коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Розкішно вбраний, увесь в золотих позументах та золотих гудзиках, коронний гарцював на коні попереду почту і від задоволення погладжував чорну з сивиною бороду.
— Вітаю вас, панове! 3 повстанням хлопів таки покінчено! Реєстровці натягли на свої шиї заслужені ярма, а ми, як законні господарі цих країв повертаємося у свою твердиню над Дніпром!
— Віват! — кричало панство з почту. — Нєх жиє славна вікторія великопольського меча в державній руці пана коронного гетьмана!
За милю від фортеці коронного гетьмана врочисто зустрів губернатор Кодака — шляхтич Ян Жолтовський та комендант Адам Конєцпольський, небіж коронного гетьмана. Тільки-но вони під'їхали, як на фортечних мурах спалахнули білі дими й лунко гахнули гармати.
— Вашмосць! — мовив губернатор в розкішнім жупані з золотим поясом. — Кодацька фортеця гулом своїх гармат вітає вашу милість на берегах Дніпра в незламній твердині нашої ойчизни. Нєх жиє моць Речі Посполитої на берегах Дніпра!
Знову лунко бахнули гармати.
— Ах, яка чарівна музика! — вигукнув коронний. — Приємно слухати, як гармати Посполитої грізним гулом знову заявляють про свою присутність на Дніпрі. Що не кажіть, а це найприємніша музика для моїх вух!
– І для наших, вашмосць! — заволала шляхта. — Це справді незрівнянна симфонія нашої вікторії над вгамованим хлопством!
— Віват! — вигукнув губернатор. — Нєх жиє славний переможець, мудрий муж і блискучий полководець пан Станіслав Конєцпольський!
— Віват! Віват! — галасувало панство.
— Спасибі, спасибі, — дякував коронний. — Панове, раджу вам уважно подивитися на нашу твердиню. Перед вами на скелястому березі хлопської ріки стоїть грізна фортеця Корони. Два роки тому її було захопив запорозький ватаг іван Сулима. Звідси почалося повстання Павлюка, Остряниці і Гуні. А що ми зараз маємо? Сулиму та Павлюка скарано у Варшаві, Остряницю та Гуню з їхніми прибічниками розігнано. Польський меч щедро напився хлопської крові! Твердиня на Дніпрі знову наша! Більше того, вона стала ще міцнішою, ніж була! Розкажіть про це, пане губернаторе.
— Охоче, вашмосць! — зрадів губернатор. — Після Сулими фортецю заново відбудовано і вкріплено. Ви бачите, панове, на високих валах потужні гармати. Вали будуть щороку підсипатися вгору на один лікоть. Щоночі фортечні вали обходить дозор з офіцером. Неподалік фортеці збудовано сторожову вежу, біля якої день і ніч чатує загін жовнірів. інші загони чатують дороги, об'їжджають всі околиці, пильно стережуть степ. Жоден птах не пролетить на південь, не помічений нами! Двохтисячна залога фортеці завжди напохваті! Шлях на Січ на міцному замку!