— Будемо сміятися, панове добродії, трохи пізніше! — з притиском мовив Кисіль. — А зараз мова йде про інше. Кодацька фортеця мусить бути відбита у запорожців і повернена Короні. і ви, вірні лицарі Корони, мусите це зробити.
— Бачите… е-е… найясніший воєводо… е-е… — обережно почав було реєстровий гетьман і від тої обережності гикнув. — Вибити запорожців з Кодака — то справа марудна й копітка. Кодак — фортеця преміцна, а запорожці хоч і лотри, а вояки відчайдушні.
— Та й чи згодяться реєстровці, — ввернув Караїмович. — Серед них є чимало таких, що ладні нам кулю в спину послати.
— Панове добродії, — приязно посміхнувся Адам Кисіль, — є й інші шляхи, як здобути фортецю. В лоб її, звісно, не легко взяти. Але…
— Але ті лотри, проше пана, скуштують наших шабель! — не втримавшись, Хваленко перебив воєводу і схопився за руків'я своєї шаблі. — Ми всі як один ринемося в бій!
— Не перцюй! — спокійно осадив його Караїмович. — Тут треба добряче помізкувати, що це нам буде коштувати.
— Гм… — Воєвода уважно поглянув на Караїмовича. — Коштувать це буде дорого.
— За злото і рідного батька можна того… — прогудів Джевага. — Але який зиск з цього будемо мати?
— Зиск виправдовує ризик, — мовив воєвода. — Корона щедро винагородить своїх лицарів! Для вас виділено велику винагороду. Я маю на оці тих, хто штурмуватиме Кодак. Старшинам його мосць пан круль дарує по маєтку і по тисячі злотих. Маєток вкупі з селом, черню, грунтами й угіддями дарується у вічне й спадкове володіння.
Кононович з Караїмовичем швидко перезирнулися й посміхнулися один одному… Решта стояла оглушена щойно почутим. Лише Джевага з подиву свиснув.
— Підходяще діло, — сказав він, засукуючи рукава, ніби зразу збирався штурмувати Кодак.
— Кожному реєстровому козаку, котрий піде штурмувати Кодак, буде виплачено по сто злотих, — додав воєвода.
— Також жирненько, як для козацької черні! — вигукнув Джевага.
— Ціна підходяща! — коротко підсумував Кононович.
— Коли так, то й торгуватися не будемо! — Адам Кисіль рвучко звівся, й старшина враз виструнчилася. — Збирайте реєстровців — і з Богом у путь! Від мого імені оголосіть реєстровцям про винагороду. А фортецю спробуйте взяти хитрістю. Переодягніть десятків з п'ять надійних реєстровців у селянське вбрання, і хай вони попросяться у фортецю, буцімто хлопи-втікачі…
— Як це просто й хитро! — вигукнув Кононович. — Пан воєвода має неабиякий хист полководця!
— Пан воєвода не з лопуцька зроблений і голову має не з лопуха! — патетично вигукнув Хваленко й осікся, бо Кононович люто йому зашипів:
— С-сам ти лопуцьок лопуховий!
— Я Кодак штурмувати не буду! — не дивлячись на воєводу, повільно мовив Лелека. — Там українці, і я не піду проти них. Це братовбивча різанина. Я козак, а не різник!
Запанувала напружена й недобра мовчанка. Старшини зосереджено сопіли. Мовчання затягувалося.
— О Господи… — спохватившись, Кисіль сплеснув білими руками. — Та хіба ж то українці? То лотри, проше папа, справжнісінькі лотри з великої дороги. А вірні українці ось… — воєвода показав на старшин, котрі гордо випнули груди. — Ось де справжні українці, пане Лелеко!
— Я бачу тут, пане воєводо, самих гендлярів, котрі за злото ладні рідному батькові розпороти живіт! — обурено вигукнув Лелека. — Я бруднити свої руки не буду. Хай Річ Посполита сама й відбиває Кодак. і заощадить на цьому злоті. Я проти запорожців не піду. Реєстрове військо набиралося для боротьби з татарами, а не для братовбивчої різанини! Я можу бути вільним, пане воєводо?
— Прошу пана, — рівним голосом мовив воєвода. — Ви вільні, пане Лелеко! Жаль мені вас!
— Жалю не потребую! — відрубав Лелека і вийшов.
— Та це ж… Та це ж бунтівник! — аж зблід від обурення Кононович. — На палю лотра!
— Смерть зраднику! — захрипів Джевага і почав засукувати рукава свого кунтуша, оголюючи волохаті руки. — Та ми його в один мент…
Хваленко поривався вихопити з піхов шаблю, та шабля застряла в піхвах, і він, сопучи, марно намагався її виволодати.
— Почекайте, панове, я зараз… зараз, — бурмотів Хваленко, смикаючи осоружну шаблю. — Я ж йому…
— Пане воєводо, — зробив крок вперед Караїмович, — дозвольте…
— Спокійно, панове, — підняв обидві руки воєвода. — Я поділяю ваш справедливий гнів і обурення…
Того ж дня старшину Семена Лелеку знайшли мертвим з ножем у спині… Того ж таки дня Караїмович та Кононович виїхали з Бара в Черкаси — готувати реєстровців для нападу на Кодак.