— Прошу до нашої господоньки.
— Нічого собі господонька, — озирався на всі боки Остряниця. — і все це тепер наше?
— А то ж чиє?
Йдучи фортечним двором, розмовляли.
— Але ж і чисто в тебе, іване, — дивувався Остряниця. — Як у світлиці дбайливої господині.
— Два дні після колишніх найманців сміття вигрібали, — сказав Сулима, зморщивши носа. — Загидила німчура фортецю так, що й ступити ніде було. Гірше, ніж у конюшні. Прибрали та чебрецем посипали. Вдихнеш чебрець — і наче в степу себе почуваєш.
— Кошовий цікавиться, як у тебе справи, Иване.
— Живемо — сухарі жуємо.
— Харчу вам невдовзі підвезуть, — запевнив Остряниця.
— А що нам далі з лядською фортецею чинити? Чи жити у ній, чи за димом пустити? — поспитав Сулима. — Як Січ-мати гадає?
— Жити, іване, жити, — твердо мовив Остряниця. — Заради цього й приїхав до тебе. Кошовий з старшиною ухвалили: фортеці не руйнувати, буде в ній стояти наша, запорозька, залога. Маю ще одну приємну вістку, — Остряниця посміхнувся, його гостре лице враз заприязнилося. — Кошовий дякує тобі й козакам твоїм за лицарство й відвагу… А ще кошовий отаман велів мені передати, що іван Сулима віднині вже не курінний отаман, а військовий старшина.
— Чи ж не високо мене піднімає кошовий?
— По заслугах. Чин військового старшини — високий чин. До всього ж кошовий настановлює тебе головним отаманом Кодацької фортеці.
Прийшли до комендантської хати. Під вікном сидів Ярема Летючий і стругав палицю. Вгледівши Остряницю, схопився, але враз стримав себе й статечно привітався.
— О-о, — протягнув удавано здивовано Остряниця, — ти, Яремо, наче гетьман… Ось тільки вуса якби… Ярема враз почервонів.
— Будуть, будуть вуса. — Сулима непомітно штовхнув Остряницю під бік. — Фортецю взяли, будуть і вуса.
— Що це ти майструєш, Яремо? — закашлявся Остряниця.
— Забаг неба, — Сулима пригорнув до себе Ярему. — Чи не так, сину?
— Так, батьку. Хочу зробити собі крила й полетіти.
— Куди ж це? — запитав Остряниця.
— Ще не знаю куди, — зітхнувши, зізнався Ярема. — Бо світ широкий і великий. Полечу, мабуть, на Україну. Одне крило вже готове, ось біля другого морочуся.
— Щасливого тобі польоту! — м'яко мовив Остряниця. — Шкода, що я старий, а то б разом полетіли.
— Літати ніколи не пізно, — відповів Ярема. Остряниця уважно на нього глянув.
— Правду мовиш, сину. Ніколи не пізно літати, та шкода, що ми іноді самі собі крила обламуємо.
Зайшли до хати.
— Сідай, Якове, до столу, — запрошував Сулима. — Чим тебе, друже, пригостити?
— Оковитої у тебе, звичайно, не водиться?
— Як у морському поході, — розвів руками Сулима — Хто вип'є, того за борт. Але для тебе дещо роздобуду.
— Чому це для мене?
— Бо ти мій гість, тобі випити сам Бог велів. Сулима поставив на стіл пузату карафку.
— Ось дещиця від колишнього коменданта лишилася. — Сулима палив один келих. — Я не можу, — вибачливо посміхнувся. — Зовсім недавно запирав у льох осавула Кирпу за пиятику. Тому й сам не можу. Коли всім, то всім.
— Та хоч келишок перехили, — наполягав Яків. — Ніхто ж не побачить. Р-раз — і вуса витирай!
— Перед самим собою совісно буде.
— Тоді будь здоров! — підняв Остряниця келих. — П'ю до дна, щоб не було ворогам добра. — Випив, плямкнув. — Тьху! Як цю кислятину панство дудлить? Аж оскома напала. інше діло — оковита. Ми її знаємо, а вона нас ще краще знає, тож і лад у нас… Хоча… налий мені ще одну посудину, для ближчого знайомства.
Остряниця спорожнив другий кухоль.
— О-о… За другим разом вже ніби й ліпше. За третім, дивись, ще й приятелями станемо. А ти ж чого сумуєш, Йване?
— Павлюк мене непокоїть, — зітхнув Сулима. — Відпустив, а тепер каюсь. Коли б ми не схибили.
І розповів яро Караїмовича, про те, що гетьман веде реєстровців.
— Тепер вся надія на Павлюка. Хоч ми й приготувалися до оборони, та все ж — сподіваюсь, що Павлюк перетягне на свій бік реєстровців.
Погомоніли ще трохи, й Остряниця заквапився.
— Мені вже час… Кошовий чекає вістей. Наказував: дізнайся, що там і як в Сулими, і відразу ж назад.
— Передай, що пороху й свинцю в нас обмаль. і запаси харчів, що були у фортеці, вичерпуються.
— Порох та свинець вам підвезуть, — пообіцяв Яків. — і харчі теж. Сам валку до вас приведу. Чекай! Сулима провів Остряницю за браму, обнялися.