— Аби взяти, а в'їхати на білому коні знайдеться кому! — сердито відрубав Караїмович, бо гетьман йому вже добряче набрид. — Людям голови відриває, а ви, пане гетьмане, із своєю сідницею.
— О-о-о! Мені моя сідниця дорожча, ніж комусь голова, — застогнав Кононович і злякано глянув на старшину. — А що, коли того… нам доведеться втікати? Як же я на коня видряпаюсь, га?
— Тоді, пане гетьмане, будете з Сулимою домовлятися, як вам краще з пораненим гузном на палю сідати! — зловтішно сказав Караїмович. — і взагалі, не скигліть, гетьмане. Без мене вам не вибратися звідси.
Кононович важко зітхнув: це була правда. По хвилі запитав:
— А що ж далі буде?
— Заллємо очі реєстровцям оковитою. Хай жлуктять, хай задурманюють собі голови, менше думатимуть.
— О-о-о… — почав було гетьман.
Караїмович сплюнув і вийшов з намету. Довкола плив рідкий туман. і фортеця теж ніби пливла.
«А біс би забрав Джевагу! — подумки вилаявся Караїмович. — Чому він так довго чухається? Чи, мо', жижки затремтіли?»
Оглянувся на свій табір. Сотники роздавали козакам оковиту. Вони юрмами гуділи біля бочок, розмахували руками, галасували… Караїмович скривився. Він велів понасипати в бочки з оковитою сушеного дурману. Доки до фортеці добиралися, оковита добре настоялась. Голову хіба ж так замакітрить. Хай жлуктять.»
Глянув на фортецю і з подиву свиснув. Фортечна брама відчинилася, підйомний міст повільно опускався на рів. Чи не Джевага, бува?.. Стрепенувся… Та ось з фортеці вилетів вершник. Один-єдиний. Міст знову піднявся, брама зачинилася. Вершник мчав сюди, до табору реєстровців. Ось вій зупинився, замахав шапкою.
— Еге-ге-ей! — закричав. — Слухайте мене, реєстровці! Коли ви ще не стратили голів і маєте чим слухати й думати… Я — Дмитро Гуня… Отямтеся… Схаменіться!.. Ви ж не ляхи і не турки… Проти кого підняли зброю? Ми одної матері діти… Опам'ятайтеся, козаки! Не танцюйте під панську дудку. Бийте свою старшину і переходьте на наш бік… Хай живе вільна Україна!
Караїмович випалив з пістоля навмання.
— Чого роти пороззявляли?! — гаркнув на реєстровців. — На коней! Хапайте того крикуна! Не вірте йому… Запорожці вже давно зрадили Україну! Туркам її продали… Хапайте його. Бочку оковитої тій сотні, котра зловить Гуню!
Кількадесят реєстровців скочило в сідла і кинулися навперейми, намагаючись відрізати Гуню від фортеці. Але, на їхній подив, Гуня повернув зовсім у протилежний бік, з розгону влетів у Дніпро і поплив поруч з конем, тримаючись за сідло.
— Стріляйте! — закричав Караїмович. — В голову йому цільтеся, в голову! Бочку оковитої даю!
Реєстровці спішились біля води, аби краще було стріляти, але тут вдарили фортечні гармати, і трьох козаків наче вітром здуло. Решта спішно повернулися в табір. Гуня вже плив посеред Дніпра.
— Ах, чорт… — лаявся Караїмович і ладен був сам себе розірвати з досади й люті. — Гінець! На Січ подався. Не вистачало, щоб нам ще січовики в спину вдарили! Бражнику?! Де Бражник?
— Я тут, — підбіг сотник.
— Бери козаків і мчіть до фортеці! Кричіть: якщо запорожці видадуть нам Сулиму, то ми помилуємо їх. інакше — голови геть! Чого витріщився? Ану, гайда до фортеці!
— Пане старшино! — погукав його один з реєстровців високий, довготелесий козак з рудими, аж вогнистими вусами. — Я думаю…
— Швидше думай! — нетерпляче перебив його Караїмович. — Хоча ваше діло не думати, а чинити, що старшина велить!
— От і лихо в тім, що ми не думаємо, — сказав довготелесий.
— Що-о?! — очі в старшини вилізли з орбіт. — Бунт? Непокора?
— Я гадаю… — тягнув реєстровець, — що Гуня правду казав… Ми українці, і вони українці… То чого ж нам кров проливати? Аби пани раділи та міцніше на наших шиях сиділи?
— Он воно що? — аж позеленів Караїмович — Ця потолоч вже думати почала? Вона вже з тими лотрами збирається заприязнити? Так? Та я велю тобі негайно вирвати язика!
— Всім язики не повириваєш, — повагом відповів довготелесий. — і очі оковитою всім не заллєш.
— Ах ти ж!.. — задихнувся старшина. — Смієш ще пасталакати, бидло?! Та я ж тобі!..
Не тямлячи себе, вхопив пістоля і вистрілив прямо в обличчя довготелесому… Реєстровці насуплено мовчали.
— Так буде вчинено з кожним, хто посміє відкрити свого смердючого рота! — вигукнув Караїмович. — Ви лицарі його мосці короля, а не лотри з чорного лісу! — Накинувся на Бражника: — А ти чого баньки вилупив, остолопе? Ану марш до фортеці!.. Кричіть, щоб Сулиму нам видали. Басараб! Де Басараб? Дайте ще оковитої реєстровцям. Хай п'ють та менше думають!