Выбрать главу

Маріон, радий, що таки допік уродзоному шляхтичу, засміявся і подумав, що було б непогано, якби ті лотри та спіймали коли-небудь Пшияловського, — ось тоді б він позбувся гетьманського донощика.

«Ідея, — подумав Маріон, — треба лише підшукати зручний випадок».

Вже звечоріло, коли комендант, обійшовши фортецю, повернувся до хати і буркнув джурі:

— Піди і приведи її, бо мене їсть смуток.

— Слухаю, — ліниво озвався джура.

— Ти мене розумієш, бовдуре? Коли зачепиш її хоч пальцем — нарікай на самого себе!

— Слухаю, пане комендант!

Джура зник, Маріон зацибав з кутка в куток.

«Цікаво, — думав він, — чи віддасться вона добровільно? О, жіночі пестощі для мене зараз що той бальзам! інакше зовсім зачахнув захирію Але надто горда холопка Як шляхтянка, не хотілося б її силоміць мордувати. Живосилом — не те Силоміць діє тільки та худобина Пшияловський…»

Та ось джура вводить полонянку, а сам зникає. Маріон скидає поглядом бранку — єдину свою радість у цих диких краях» Хай буде проклятою та мить, коли він погодився сюди приїхати!

— Здрастуй, красуне!

Полонянка не відповіла, дивилася кудись повз коменданті. Висока, струнка, з русою косою. Коса довга і товста, до пояса. Маленькі груди під благенькою сорочкою, наче два горбочки. Рукавця сорочки — вуставки — вишиті червоними квіточками з чорними пагінцями та листочками… Зваблива… Ні, вона таки має стати його єдиною радістю в цьому закутні — як добре, що її спіймали драгуни на якомусь хуторі. Вояків застеріг: хто пп хоч пальцем зачепить — того зарубає на місці. Вона мусить дістатися тільки йому. Коли б вона зохотилась сама… Боже, щоб то було для нього за щастя!

Маріон налив два кухлі вина, один спрагло сам спорожнив, другий підніс полонянці.

— Випий, і цей трунок вижене смуток з твоїх гарних очей. Я велів, аби тебе годували по-людськи і ставилися по-шляхетському.

— У неволі не буває доброти, — відповіла вона, — бо неволя ніколи не буває доброю і справедливою.

— Ти не бійся мене. Вона глузливо гмикнула.

— А чого б це я боялася того, хто сам труситься над своєю долею?

— Але я добрий, — збрехав він, бо в ту мить і сам вірив у свою доброту.

— Я поділюся своїм добром з тобою. і своєю любов'ю.

– і для цього ти мене зачинив у льох?

— Пташечку варто зачиняти, інакше її згамає кіт.

— Гм… Чи не краще тоді зачиняти кота?

— Ха-ха! — зареготав він. — Ти дотепна, моя пташечко!

Ще хлюпнув у кухоль вина, бо допікала спрага.

— Як тебе звати? — обхопив її за гнучкий стан.

— Чи панові не все одно? — вона вислизнула з його обіймів — Я не терплю старих лапунів.

— Але я хочу вимовити твоє ім'я, — перехилив він кухоль.

— Полонянка…

— Рід у тебе є?

Вона випросталась і гордо глянула на нього.

— У мене є рід, і великий. Я — українка!

— Але я питаю, як тебе звати?

— Українка, — вперто повторила вона.

— Ти будеш моєю! — зухвало вигукнув він. — Але я не хочу брати силою те, що любіше по добрій волі.

Вона рвучко повернулась до нього, очі її спалахнули.

— Доброї волі забаг? Приперся в чужу країну, хапаєш людей, мордуєш їх у підземеллі, а тоді доброї волі хочеш? Пестощів?

— Ти маєш рацію, — згодився він. — Але я не поляк.

— Не має значення. Ти все одно ворог! Він знову хлюпнув у кухоль жадібно випив.

— Вино приносить забуття, я хочу втопити у ньому свою нудьгу.

— Коли запорожці захоплять фортецю, то пана коменданта і без вина чекає забуття.

— Ти певна?

— Авжеж! Козаки не потерплять осиного гнізда біля Січі. Це мусить нарешті втямити і сам пан комендант.

— Оракул у спідниці! — спалахнув він. — Сільська пророчиця! Ха-ха!.. Не забувай, що всі пророки закінчують життя раніше, аніж збувається їхнє просторікування! Забуваєш, що ти всього лише холопка, а не уродзона шляхтянка. По-доброму не віддасися — силоміць візьму. Або віддам тебе драгунам на поталу. Вибирай. Ти молода, вродлива, гостроязика. і, напевне ж, хочеш жити. Чи не так?

— Хочу, — зізналась вона і по хвилі додала: — Але хочу жити вільною, а не панською затичкою…

— Коли багнеш волі — не протився мені. Я подарую тобі волю і випущу тебе з фортеці. Я тут господар.

— Ні, — сказала вона просто. — Ти — в'язень, такий же, як і я. Сидиш і лихоманишся за мурами, козаків боїшся.

— Послухай, пророчице… Проси у мене що хочеш, і я виконаю твоє прохання. Але спершу стань моєю. і пам'ятай: або я, або драгуни. Поспішай, я нетерпеливий. і драгуни теж…