— Від самого Остряниці?
— Від самого, пане сотнику. — Парубійко, озирнувшись, квапно зашепотів: — Джура я в нього. Пан гетьман з військом стоїть за Пслом.
— А казали, Остряниця у Кременчуці?
— Змушені були відійти до Голтви. Пан гетьман мене послав наперед. Прошмигни, каже, в Голтву до вірного сотника Хруща. І коли він ще не ополячився, то хай сеї ночі, як проспівають треті півні, відчинить браму.
Сотник Хрущ підкрутив вуса.
— Передай гетьману, що сотник Хрущ, як істинно вкраїнський козак, зустріне його в Голтві. Хай підходить опівночі до міста, і ми покажемо ляхам Страсний четвер!..
Вже другі півні проспівали, як Ничипір Хрущ, урвавши своє старанне хропіння, котрим він удавав, що міцно спить, і звівши голову над подушкою, сторожко прислухався. Параска мирно сопіла собі під ковдрою...
«Спить, окаянна! — радо подумав Хрущ і перехрестив її для певності. — Спи, голубко, спи... А мені пора, бо сотня чекає...»
Тамуючи подих, сотник обережно вислизнув з-під теплої ковдри, нашвидкуруч зодягнувся і тільки-но хотів було чіпляти до пояса шаблю, як зненацька важка і тверда рука, мов камінь, лягла йому на плече. Сотник так і закляк на місці.
— Куди це ти збираєшся, пане сотнику? — ніжно проспівала Параска, і в сотника мороз по спині пройшов.
— Я? — здивувався сотник.
— Ти, сотнику, — підтвердила Хрущиха. — Куди це ти серед ночі рихтуєшся?..
— Я... е-е... по потребі... до вітру...
— А шаблюку для чого чіпляєш?
— Е-е... Парасочко, на дворі темно, хоч в око стрель... — забелькотів Хрущ. — Та й північ глупа... Ще й чорти навкулачки не билися... То я... е-е... на всяк випадок...
— Не белькочи, як той гиндик! — Параска в довгій полотняній сорочці посунула на нього, навпомацки безпомилково вхопила чоловіка за оселедець.. — То куди це ти дженджуришся?
Пан сотник скис. От і спробуй з такою жіночкою вигнати жовнірів із Голтви! А чи ж не він домовлявся з своєю сотнею, що вони зберуться опівночі на березі Голтви, знімуть варту і...
— Ти мені не зітхай, а кажи, до якої молодиці клинці підбиваєш? У яку гречку надумав серед ночі стрибати? Гляди, чоловіченьку, до часу глечик воду носить!
— Та зовсім не до молодиці, Парасочко! — трохи повеселів сотник. — В моєму віці та в гречку стрибати? Гай-гай, не узяв його кат, все вже минулося. Схаменися, який я джиґун! Та й на біса мені молодиця, коли я від рідної жіночки світу білого не бачу!
— Ніби правда, — роздумливо мовила Параска, але оселедця з рук не випускала. — Викладай, як панотцю на сповіді, куди замандюрився?
І сотник змушений був викласти все, як на сповіді.
— То ви хочете Остряниці пособити? — Параска нарешті відпустила оселедця. — Зроду-віку не думала, що мій чоловік ще на щось придатний!
— Парасочко-о-о! — в розпачі затяг сотник. — Ти нам повстання зірвеш! Без обиняків тобі скажу!
— Не репетуй, бо всю Голтву зґвалтуєш! — шикнула Параска. — Ти чому мені зразу не сказав, що так і так, хочемо клятим ляхам вправити роги? А хотів тихцем з-під ковдри? Не на ту напав! Де моя запаска? Подай хутчіше!
По якійсь хвилі Параска вже стояла вдягнена.
— Ти чого як стовп стовбичиш? Нікуди я тебе самого не пущу! Удвох підемо ляхам боки латати. Де моя зброя? Ти думаєш, я остання спиця в колесі? Нехай наших знають! Зброю!
Сотник швиденько подав Парасці замашний макогін, розчулено шморгнув носом і поспитав:
— Хіба ти, Парасочко, мене ще кохаєш?
— Кохаю! — вигукнула Параска. — Та мені, може, світ білий без тебе не милий! Та чого ти стовбичиш, окаянний? Сотня жде, а він витрішки продає! Ходімо ляхам Страсний четвер показувати!
— Так, так, Парасочко! — радо вигукнув Хрущ. — Ми їм покажемо нову Ординацію! Ходімо, Парасочко, ходімо ляхам роги вправляти! Живого місця вони не знайдуть на собі!
Остряниця зупинився в лісі біля Псла. Навіть тимчасовий табір завбачно велів окопати шанцями, обгородити возами й виставити посилену охорону. Така осторога була не зайвою: від самого Кременчука слідом ішов полковник Станіслав Потоцький з військом, що набагато переважало повстанське. До всього ж він мав сильну артилерію, а це також доводилося враховувати.
Козаки окопувалися, а гетьман, гукнувши джуру — меткого запорожця, парубчака Ониська Завірюху, — пішов з ним понад Пслом.
— Бачиш он ту дорогу? — показав рукою на другий берег.
— Бачу, пане гетьмане, і готовий ноги на плечі та бігом! Я прудконогий, як заєць. Вуха прищулю — й гайда!
— Тоді мотайся, хлопче, в Голтву до сотника Ничипора Хруща. Та гляди, не виклич підозри, бо в Голтві лядська залога. Тримайся, наче ти з ближнього села до дядька в гості простуєш. Скажи сотнику Хрущу, хай поменше воює з своєю жінкою, а відчинить вночі нам браму. Не забудь, треті півні проспівають — ми біля Голтви!