— Коронний гетьман Конєцпольський примусив полонених татар тягати найважче каміння на будівництві фортеці, — невдоволено сказав хан, і в його голосі почулося глухе роздратування.
«Все пропало, — у відчаї подумав Матусевич. — Коли хан знає, що полонених татар по закінченню будівництва знищили, то моя поїздка в Бахчисарай закінчиться зовсім зле...»
— Сталося непорозуміння, о найясніший повелителю Криму, — пробелькотів Роман. — Єгомосць великий коронний гетьман шкодує, що так вийшло. І запевняє відшкодувати збитки, котрі понесло Кримське ханство.
Хан кивнув головою, Роман поспіхом сказав:
— Його милість заступник великого коронного гетьмана і воєвода Адам Кисіль відрядив військо, аби вибити свавільних запорожців із Кодака, і тому прохав, аби найясніший повелитель Криму послав свої доблесні війська на Січ і розорив гніздо бунтівних лотрів. Це значно б полегшило Речі Посполитій здобути Кодак. Запорозька Січ, котра тільки те й чинить, що завдає шкоди Кримському ханству, була б розгромлена. Кримське ханство і Річ Посполита мали б велику здобич, і слава їхня ще вище злетіла б над світом!
Тут Роман, того не відаючи, зачепив хана за живе. Річ у тім, що минулої зими татари спробували було напасти на Січ і знеславились. Козаки завбачно порубали ополонки у кризі Дніпра й позамасковували їх снігом. Татари так і зашурготіли тоді під кригу... Бажаючи відомстити запорожцям, хан вже давно виношував задум нового нападу на Січ... А разом з поляками зробити це буде значно легше.
— Буджацькі та ногайські орди зруйнують Січ! — різко сказав хан.
Буджацькі та ногайські орди тоді таки справді напали на Січ. Майже одночасно з Кононовичем та Караїмовичем, котрі в той час підійшли до Кодака. Щоправда, ординці так і не захопили Базавлука, а змушені були втікати, бо запорожці дали їм відкоша. Та все ж Річ Посполита лишилась тоді у виграші. Зненацьким нападом татари перешкодили запорожцям послати на поміч Сулимі загони. Більше того, ординці знищили обоз із порохом та харчем, який Січ відрядила сулимівцям. Спаливши кілька зимівників, ординці зникли, а реєстровці вчасно захопили фортецю...
Роман Матусевич був гордим як ніколи. Почував себе іменинником. Ще б пак! Своєю поїздкою в Бахчисарай він посприяв захопленню Кодака. Воєвода обняв тоді свого небожа.
— Молодець, Романе! Ти добре розпочав свою службу, завдання виконав блискуче, татари вчасно оточили Січ, і ми повернули собі Кодак. Сулиму вже повезли на страту до Варшави. Павлюк... Гм... Павлюк, на жаль, втік. Але, думаю, ненадовго. Скільки б вовк не бігав, а пастки йому не минути.
Потім вони випили по келиху вина.
— За твою поїздку в Бахчисарай, — посміхнувся Адам Кисіль. — Єгомосць круль вельми задоволений тобою. Гордися, юначе!
— Служу його милості крулю, Короні й коханій ойчизні!
— Маю ще одну приємну звістку для тебе, — загадково мовив воєвода, погладжуючи бороду. — Нещодавно помер старий Родзонський, тобі незнайома особа. Та річ не в тім. Він мав непоганий маєток десь під Білою Церквою. В Зеленій Гуті, здається. На щастя, Родзонський був бездітний і безнащадний. Його маєток по закону перейшов у власність його милості круля. Ти маєш нагоду, Романе, одержати крулевщизну.
Роман аж задихнувся від радощів. У нього буде власний маєток! Віднині він не бідний родич можного дядька, а сам собі пан! Золотою виявилась його поїздка в Бахчисарай! О, як вони заживуть з Оленкою у власному маєтку!
— Пора б і господинею обзаводитись, — Адам Кисіль хитро посварився пальцем. — Чи маєш уже на оці молоденьку панянку? Га? Ех, був би у мене час, я підібрав би тобі жону з можного і славного роду!
Роман злегка почервонів:
— Спасибі, ваша милість, за безкорисливу допомогу, але я вже маю...
— Он як! — скинув брови дядько від подиву, аж його лисий череп взявся зморшками. — І де ж ти встиг нагледіти пташку? Сподіваюсь, вона з великопольської сім’ї?
Роман заперечливо покрутив головою.
— Що ти крутиш головою? — враз погасив посмішку воєвода. — Чи не хлопка, бува?
Роман переступив з ноги на ногу, його голубі очі наповнились слізьми... Дядько довго здивовано на нього дивився, а тоді, ніби здогадавшись, зареготав:
— Ха-ха!.. Ну й швидкий же ти, хлопче! Побував у хана і вже хочеш завести собі гарем. Так би й сказав. Коханка — се інша річ. Забавляйся, поки я підберу тобі паню з гербами й злотом.