— Це тебе не стосується, хто наказав.
— Скажіть мені, Авд-аго, будь ласка, якби він наказав, щоб ви заарештували мене, ви б це беззаперечно виконали, навіть знаючи, що я не винен?
— Невинних людей нема.
— А якби він наказав убити мене, теж би послухали? Чому?
— А чому б я мав не послухати?
— З богом, Авд-аго.
— Я тебе питав про Раміза. Чому ти не відповідаєш?
— Я вас питаю: чому? Ви мене питаєте: чому? І так питаємо один в одного та дивуємося. З богом, Авд-аго. Хай бог допомагає і мені, і вам.
— Їй-богу, тобі допомога буде більш потрібна, ніж мені, — промовив він задумливо.
Ми промокли до кісток, ведучи цю безглузду розмову.
9. Дитячі сопілки
Я не вмираю за роботою, але як без неї жити?
Мені хотілося знайти службу більше, ніж будь-коли. Тияна вишивала жіночі сорочки, заробляючи тим на прожиття, а мені було соромно, що вона одна дбає про нас обох.
Купці перестали брати уроки в Махмута: очевидно, греки, коли ті в Салоніках гордо заговорили по-грецькому, спантеличено запитували їх, якою це мовою вони розмовляють. Махмут пізніше пояснював тим купцям, що вчив їх іншого, антіохійського діалекту, і так викрутився з халепи, але залишився без заробітку.
Тияна запевняла мене, що робота в неї неважка, що вишивання заспокоює її та й платять за нього добре, і нам не треба турбуватися про завтрашній день. І все було б гаразд, якби я не сидів без діла. А так виходить негарно — сів слабкій жінці на шию, хай вона спокутує мою недоумкуватість.
— Ти не винен, — заспокоювала вона мене. — І я не для чужого труджуся, а для нас із тобою.
Або ганила мене, коли я в розпачі вішав носа:
— Подумаєш, велике горе — жінка годує його! Облиш це, прошу тебе, не будь смішний! Хіба я роблю щось погане?
Тияна не дозволяла мені відносити сорочки замовницям, сердилася, коли я прибирав у кімнатці, стежила, щоб на мені було все чисте, охайне, оберігаючи мою чоловічу гідність і свою гордість купецької дочки, ніби при нашому вбозтві це було найважливіше.
Від сестри вона одержала трохи грошей за свою частку батьківської спадщини, набагато менше, ніж їй належало, але ми вже не чекали нічого, то й тим були задоволені, почуваючи себе, на диво, певніше з тою малою купкою срібла.
Мовби назавжди забезпечили себе від бідності.
Махмут Неретляк одразу нюхом відчув ті гроші і збуджено розказував Тияні про найнеймовірніші способи й шляхи, як подвоїти їх, подесятерити, аж доки в його мріях не виросло ціле багатство. Тияна недовірливо крутила головою, але не заважала йому будувати повітряні замки. Я тільки підсміювався з тої гри, у якій Махмут бозна-вкотре снив свій незнищимий сон, а Тияна слухала його, як дивну казку, впевнена, що не зробить жодного хибного кроку, бо не любила ризикувати.
Махмут знав навіть, у що треба буде вкласти набуті гроші. Купець Шабанович продає будинок: чотири кімнати, передпокій, тераса, виноградник перед будинком, садок, а в садку — троянди цвітуть і б'є джерело, вода в ньому наче сльоза.
— Довго нам чекати доведеться такого будинку, та й не такого, а меншого, — промовила розважно Тияна, а очі в неї так і засяяли мрійливо.
Тим часом нам трапилася нагода, щоправда, не хтозна-як розбагатіти, але бодай подвоїти наші гроші.
Завдяки своїм зв'язкам, як завжди, надзвичайно заплутаним, Махмут довідався від родича свого найближчого сусіда, що молодий купець Хус-ага, брат казаняра Абіда, скоро вирушає до Царгорода по товар, і от виникло запитання: а що, якби дати йому гроші, щоб він і для нас купив якогось товару. Хус-ага — чесний юнак, знаючий, за два роки придбав гарну крамницю й велику повагу серед людей, торік привіз цілий караван товару і вже весь розпродав. Найкраще було б, якби він купив нам дорогої тканини, скільки вдасться, на неї великий попит, і її відразу можна буде продати дрібним крамарям. Коли ми йому оплатимо витрати і дамо щось за труд, наші гроші більше ніж подвояться. Наприкінці Махмут сказав, що Хус-ага погоджується зробити нам таку послугу, це йому не завдасть ні зайвого клопоту, ні збитків.
Так ми довідалися, що він уже говорив з Хус-агою й домовився про все, нас тільки переконував після зробленого. Усе було дивне й надто схоже на Махмута, тож навіть я недовірливо крутив головою, а Тияна прямо відкинула Махмутів план, назвавши його пустою балаканиною, бо ж кому гроші падають отак із неба?
Усе-таки ми погодилися, що зустрінемось із молодим купцем, подякуємо йому за ласку, але скажемо, що гроші, на жаль, розтратили, та й було їх у нас небагато.