Він знову заліз до кабіни й пожалкував, що не має під руками чогось такого, що можна було б потрощити. Десь пропав капелюх… А може, то Ріта викинула його з вікна в безодню ночі? Мотор заревів. Машина рвонула з місця, а настрій був такий, що хотілося розбити й ту машину, й розбитися самому. Але Едвардс поступово отямився й подумав, що було б краще не впадати в розпач і не розбиватися.
Не минуло й десяти хвилин, як Едвардс уже був удома. Він себе почував так, ніби потрапив не туди, куди хотів, бо навіть не знав, як і чому він туди прибився. Протягом кількох хвилин він, утупившись, дивився на телефон, що стояв посеред столу. Оскільки телефон не дзвонив і взагалі довкола не чутно було ні звуку, Едвардс полегшено зітхнув і набрав номер, записаний на клаптику промокального паперу.
— Лікарня св. Магдалени, слухає сестра Брігітта, — почувся у трубці непевний голос.
— Скільки вам років, Брігітто? — запитав Едвардс, — відчувши дивне піднесення.
Вона відповіла дуже чемно:
— Дев'ятнадцять з половиною. Скажіть, будь ласка, а що ви хотіли?
Авжеж, він так і думав, що їй дев'ятнадцять. Вона тоді трохи почервоніла, помітивши, що він спостерігає, як вона маніпулює хромованими приладами. Шкіра в Брігітти була бліда й веснянкувата, рум'янець проступав лише на обличчі. Він міг собі уявити, як Брігітта зараз тримає трубку, приклавши її до своєї сплюснутої з боків голови в чорній шапочці.
— З вами розмовляє Едвардс, — сказав він. — Було б чудово, якби ви знайшли для мене хвилину часу, я почуваюся дуже кепсько, самотньо.
Голос її ледве чувся в трубці, але йому вистачало того, що вона стояла біля телефону. Брігітта сказала, що не може покликати його дружину, хоча він і не просив її про це. Маргрет насторожилася б, почувши його голос о такій порі; вона просто не могла б собі цього пояснити. «Моторошно з незвички сидіти в чотирьох стінах». Приблизно так сказав він молодій медсестричці, й вона зрозуміла його.
— Дуже мило, що у вас таке терпіння, — провадив він далі, стаючи ще більш набридливим. — Коли ви кінчаєте роботу?
На хвилю запала тиша. Він уявив собі її, зніяковілу, що стоїть у білій палаті, залитій неоновим світлом, яке ввесь час потріскує. Однак до його вух раптом долинули інші звуки. Доктор Кендлер забрав у неї з рук телефонну трубку. А може, він почув і останні слова?
— Ви хочете знати, коли випишеться додому ваша дружина? — грубо запитав він і таким чином зразу навернув його у світ реальних фактів.
Він сказав:
— Так, докторе, — і дізнався, що завтра чи післязавтра він міг би її забрати.
Відразу після цього повідомлення лікар вишпетив його, ніби школяра:
— Це велике неподобство — дзвонити о такій порі в лікарню.
Бачте, протягом дня він не згадав про свою дружину. До того ж це, мовляв, такий випадок, який викликав сенсацію, дуже загадкова історія.
— Не лише ваша дружина чекає, що ви дещо з'ясуєте, як підказує вам ваш обов'язок. Хоч я й поінформував комісара Гінцпетера про нашу розмову, однак у нього ще лишилося багато нез'ясованого.
— А що саме? — запитав спантеличений Едвардс. — І яке вам до цього діло? Я взагалі не знаю, що мені з'ясовувати, та й вам нічим не зобов'язаний.
Але тут Кендлер виклав свої козирі й назвав Едвардса хамом та безсердечним егоїстом. Якщо він залишив дружину в такому стані напризволяще, то від нього можна всього чекати. Він, мовляв, навіть не здатний зрозуміти, як то необхідно з'ясувати все, що стосується цього випадку, до найменших подробиць.
— Що це було: отруєння побутовим чи чадним газом? Можливо, хтось із якихось міркувань підготував це вишукане вбивство, а ви — іноземець, — єхидно процідив крізь зуби доктор Кендлер. — У такому випадку рекомендується точно знати свої обов'язки й права, які аж ніяк не є необмеженими. Вам, принаймні, доведеться дати відповідь на всі ці запитання, повірте мені!
Едвардс раптом геть витверезів, на хвилину втратив дар слова, а тоді крикнув у телефонну трубку:
— Жахливо! Я зараз же до вас приїду, ми це негайно владнаємо. Не кладучи трубку, він глянув на годинник.
— Так не піде — сказав йому доктор, тоді голос урвався, стало чутно лише гудки. Все.
Свинцева втома здолала Едвардса, й він, навіть не скинувши пальта, міцно заснув біля письмового столу. Сахнувшись від телефонного дзвінка, він не знав, скільки минуло часу: кілька хвилин чи години.
— Ще не пізно, — почувся зовсім близько Рітин шепіт, — подумай-но добре.