Отак я сидів на лавці в Ботанічному саду, курячи сигарету за сигаретою, аж доки відчув, що змерз. Тоді повернувся тією ж дорогою на вокзал, зовсім забувши про наміра відвідати книгарні чи поблукати наповненими звабними очима та постатями вулицями, — чомусь дивитися на київських красунь стало нецікаво. Отож дочекався найближчої електрички й повернувся додому, де мене чекало вікно і ліс углибині, який так само, здавалося, ховав у собі безліч таємниць.
Але, як сказав Теренцій, «amantes — amentes»[2], і я пересвідчився в тому на власному досвіді. Та сталося це не відразу. Першого тижня провів цілком спокійно, ведучи звичайного способа існування, але чи саме такий час відведено для проросту цього насіння (чи бацил хвороби), чи недостатня наповненість життя подіями, ба й порожнеча його, чи, може, як думаю зараз, якісь чарівницькі чи відьомські дії дівчини щодо мене (це могло відбуватися на енергетичному рівні через навіювання), але поступово спокій почав утрачати, і перше поле, де виросли ці квіточки, були мої сни. Удень майже не думав про того незначного епізода: що, зрештою, сталося: випадково зустрівся з напівзнайомою людиною, потеревенив — нічого ж бо не сталося! Але щось сталося, бо Іра почала з’являтись у мої сни еротично, явно мене зваблюючи. Ми десь блукали чи піщаною косою біля моря (до речі, біля моря ніколи не був), ноги вряди-годи засмоктувалися, і ми зі сміхом виривали їх із полону; незмінно бачили якогось невеликого катера, на якому веселилася, п’ючи й танцюючи, компанія розшалілих молодиків та дівчат; а коли доходили до краю коси, катер раптом зникав, ніби провалювався під воду, і нам у вічі починав дути гарячий, солоний і мокрий вітер. Тоді ми повільно роздягалися, невідривно дивлячись одне на одного, десь так, як через скло отого тролейбуса; я з одного боку коси, яка в цьому місці була метрів на п’ять, а вона з другого; відтак, не відриваючи поглядів, ішли неквапно одне одному назустріч; потому вона лягала на пісок, і я легенько водив пальцями по її тілу, а вона заплющувалася, і на її тілі тремтіли прозорі краплі води, що їх закидав до нас вітер із хвиль. Я нахилявся й цілував ті місця, де були краплі, ніби випивав їх, і, що дивно, були не солоні, а солодкі та хмільні. Тоді наближався до її струнких персів, на лівому була більша родимка, обціловував і їх, засмоктуючи, як дитя вишню, сочка, а вона сміялася й гладила мені волосся. Отже, щоночі відбувалася така еротична катавасія, посеред якої несподівано прокидався, ніколи акту не завершував, хоч часом і проникав у її глибину. А не завершував, бо найсокровеннішої миті щось доконче траплялося: чи випливав раптом затонулий катер, приставав до берега, і з нього починали висипатися одягнені по-пляжному чи й зовсім голі хлопці та дівчата, і визкотіла шалено й пронизливо музика, і починалися довкола нас дикунські скоки, на нас цілком не зважаючи, і тільки один із них у смугастих, як американський прапор, трусах та з малою борідкою, з першими сивинами в довгому волоссі, сідав біля нас на пісок і пильно дивився, а тоді казав: