— Шо, крепка? — захихотів із ліжка Пшоно, він уже не сидів, а лежав, заклавши ногу за ногу.
Очі в Адами не мінилися, тобто стали зелені й утвердилися, тоді як обличчя із зеленого посиніло.
— Ти шо, табаку туди домішуєш? — байдуже спитав Єва.
— Секрет фірми, — захихотів на ліжку Пшоно. — Клієнти люблять крепку, а як роблю, сам знаю, і ще ні один од моєї крепкої не здох. Хорошу роблю водку!
Адама хапала потемнілими пальчиками капусту й кидала до рота; Єва ж капусти не їв, а взяв квашене яблуко, відкусив половину й почав із чвакотом монотонно пережовувати.
— Навивай іще, бо не розмерзвася! — верескнула Адама.
Але Єва увіч не поспішав. Доїв яблуко, ковтнув і тільки тоді взявся за пляшку. І цього разу все повторилося: Адама випила чарку точнісінько як першу і так само завмерла, але обличчя набуло фіолетової барви.
— Шось побуряковіла, Адамо, — сказав із ліжка Пшоно. — Дивись, не згори, бо тобі розплачуваться тра.
— Не згорю, — сказала Адама, хутенько хапаючи пальчиками капусту й посилаючи, власне, кидаючи її до рота, відтак перемелюючи пацючими зубенятами.
І тут Єва, правда, з деяким запізненням, розсміявся. І це було дивно, бо він узагалі ніколи не сміявся.
— Чого це ти? — занепокоєно спитав від ліжка Пшоно.
— Тіресно було б, — сказав, обірвавши сміх, Єва, — вона згоріла б, і ми тобі не заплатили б, хі-хі!
Пшоно від обурення аж сів на ліжку.
— Та ти що! — горланув він. — Тоді заплатив би ти, Єв, я надурняк не даю!
— А як би тобі заплатив? — спитав байдуже Єва. — Уговору, щоб платив я, не було!
— Не бісú мене, Єв, не бісú! — закричав Пшоно. — Бо зара заберу те, що недопили!
— Перестаньте! — заверещала Адама. — Я ж іще не згоріва!
— Діствітільно! — сказав Єва. — Вона ж іще не згоріла.
Тоді лахмата рука Пшона знову потяглася до голої голови й почухмарила.
— Да, — сказав він. — Це я у ефект ударився.
І саме ця несподівана інтермедія в їхньому мирному застіллі спричинилася до того, що ми ніколи не довідаємося, як правильно міняються барви на Адаминім лиці, коли випиває, бо лице її знову позеленіло, тобто повернулася барва з попереднього стану.
— Хочете, музику поставлю, — мирно сказав Пшоно, знову лягаючи й закидаючи ногу на ногу. — А ти, Адамо, гола потанцюєш, от я і розпалюсь.
— Щоб я змерзва! — верескнула Адама. — Іди к чорту!
— Я танцювать не вмію! — сказав Єва, наливаючи третю чарку.
— А мені тебе й не тра, — сказав із ліжка Пшоно. — Від тебе я розпаляться не стану, хоч ти і Єва. Не гомік же я, прости Господи! А від Адами, може, й розпалився б.
— Кови не можеш, нашо воно тобі? — спитала Адама, беручись за чарку.
— Це я не можу? — обурився Пшоно і знову сів. — Іди сюди, побачиш!
— А він шо, доп’є водку сам? — верескнула Адама, вже донісши чарку до рота. — Я так не согвасна!
І, ніби боячись, що в неї ту «водку» відберуть, хутенько її вицмулила. І втретє завмерла, вибалушивши очі, які залишилися зелені, а обличчя посиніло.
— По-моєму, ти і здіваєшся, бо не можеш нормавно, — сказала, тягнучись до моченого яблука; Єва ж догризав уже п’яте.
— Можу й нормально, — сказав Пшоно, знову лягаючи. — Але стимул — нужно! Із стимулом інтересніше.
— Усі ви недоробвені, — мовила Адама, гризучи, як миша, яблуко. — А я тобі не стимув?
— Стимул, — заперечив Пшоно, закидаючи ногу за ногу. — Але неважний!.. Стіки ще сидітимеш, мене вже розбирать почина.
— Переживеш! — жорстко сказала Адама. — Вип’ю водку й прийду, ніде не дінуся.
Пшоно важко зітхнув і переклав ноги. Єва сидів до нього спиною, обличчям до вікна, але й це не сховало, що шия в нього набирає кольору півнячого гребеня. Так у нього бувало завжди, коли випивав. Знову потягся до пляшки й вилив рештки до стопок. Його погляд упав на шиби — за ними йшов густий сніг, власне, зірвалася заметільниця, бо вітер не вщух, а посилився.
— Хе! — сказав. — Помело! Це тобі, Адамо, в капчиках неудобно буде йти!
Адама різко повернулася — у вікно гостро сікло.
— А хай остається, — спокійно сказав із ліжка Пшоно. — Тобі в кожусі та валянцях нічо, а вона може й остаться.
— Шоб ти надо мною здівався? — верескнула Адама.
— А тобі не наравиться? — розтяглим голосом спитав Пшоно. — Це ж не тільки тобі вдовольствіє, а й мені!