— Потрібно якнайскоріше доставити її у лікарню у Гартфорді! — сказав хірург. — Треба дослідити, наскільки пошкоджено палець, і провести реанімацію, якщо ще не пізно.
— А якщо пізно? — Франческа знову побіліла.
— Надіюся, що все буде гаразд! — твердо сказав Стів. — Саро, нам потрібно у Гартфорд!
— Виділити вам машину?
— Нам НЕГАЙНО потрібно в клініку! Нам потрібна «Дельта»!
«Дельта» — це санітарний військовий гелікоптер UH—60 Black Hawk, який тримали в режимі «+1», тобто «одна хвилина до зльоту». Сара зняла рацію і викликала полковника.
— Вескотт! — відгукнулася рація.
— Сер, нам потрібна «Дельта», сер!
— Що сталося?
— Сер, Франчесці потрібно терміново в лікарню у Гартфорд, сер!
— Господи, ви де?! Я через хвилину буду коло «Дельти»! Хай Джексон командує!
Замотуючи на ходу Франчесчину руку у фольгу, ми всі побігли на майданчик «Дельти». Гелікоптер уже розганяв гвинт.
— Що сталося?
— Я хотіла тільки почистити… — почала Франческа, але її ніхто не слухав.
— Усе ОК? — спитав полковник у хірурга.
— Надіюся! — крикнув Джексон. — Сідайте!
Ми з Сарою відійшли від дверей, але напарниця здоровою рукою вчепилася в мене і затрясла головою.
— Джорджіо, лети з ними! — наказав Вескотт.
— Але ж у мене зміна, сер!
— Лети з ними!
Через хвилину ми знялися в повітря і взяли курс на Гартфорд. Джексон тим часом зв’язувався із Хірургічним центром штату Коннектикут.
Ми приземлилися на даху Хірургічного центру рівно через п’ятнадцять хвилин. Джексон із Франческою побігли в діагностичний центр на маркерну томографію, а я залишився відповідати на запитання медсестри. Я дуже переживав, бо в разі несприятливих обставин напарниця могла запросто позбутися вказівного пальця на правій руці.
Через півгодини Стів і Франческа вийшли з операційної. Права кисть у сицилійки була в модній чорній рукавичці, дуже схожій на тактичну рукавичку «командос». Напарниця нарешті всміхалась. Уперше за день.
— Усе добре! — видихнув Стів. — Судини не ушкоджено, тканини почали отримувати кисень. Але ще кілька хвилин і було б пізно. Так і до гангрени недалеко!
Дорогою до бази перестрашена і втомлена напарниця дрімала, прикривши очі.
Стів філософствував.
— Така сама історія з обручкою. Якщо її надінеш, то зняти вже… — несмішно пожартував хірург. — Але чого вона так барилася? Ми ледве встигли!
— Та думала, що само якось злізе, — теж несмішно пожартував я. — Франческо, чуєш? Ти наступного разу мені одразу кажи, щойно відчуєш, що вляпалася! — я штовхнув дівчину ліктем у бік.
— «Наступного разу»? — засміявся Стів. — Краще, щоб «наступного разу» взагалі не було!
Я повільно перевів очі з напарниці на хірурга. У Стіва одразу сповзла з обличчя усмішка.
— Наступний раз буде. Обов’язково буде. Можу заприсягтися!
* * *
Минула рівно доба відтоді, як Франческа спробувала почистити спінер. З цієї історії вийшов цілий трилер з елементами комедії та бойовика. Тепер напарниця почувається добре, палець повернув собі природний колір, дівчина може ним ворушити, але внутрішні мікрокрововиливи поки що заважають повноцінно його використовувати, а саме — ефективно колупатися в носі.
За сьогоднішній ранок я, полковник Вескотт, Сара МакКарті та хірург Стів Джексон по черзі прочитали лекції щодо безпечного запихання пальців у різні отвори. Лекції були рясно ілюстровані випадками з власного життя.
Полковник Вескотт розповів, що в перший рік одруження його молода дружина Марґарет приміряла в ювелірній крамниці каблучку з білого золота, прикрашену крупним смарагдом. Каблучка намертво застрягла на пальці. Не допомагали ні мило, ні олія, ні молитви. Був тільки один варіант — розпиляти, але проти цього протестував хазяїн крамнички. Та й Марґарет було шкода красивої цяцьки. Вескоттові було жаль і Марґарет, і ювеліра, тому він ухвалив єдине правильне рішення — купив того клятого персня, ціна якого дорівнювала його тодішній зарплатні за чотири з гаком місяці.
І що ви думаєте? Завдяки вимушеній місячній дієті та цілковитій відмові від алкоголю каблучка з пальця Марґарет благополучно злізла — як і джинси з полковника. Зате полковник знає розміри всіх пальців на руках дружини. Треба йому підказати, що індуси, наприклад, носять прикраси і на пальцях ніг.
Сам полковник колись лагодив у будинку водогін і запхнув пальця в мідну трубку. Але тоді обійшлося пилкою по металу й розрізанням мідної трубки вздовж. Ще раніше, в дитинстві, полковник застряг пальцем у соплі іграшкового літачка, що, в принципі, і вирішило його подальшу долю.