Це поки що все. Бувай!
Скучаємо за вами.
Колін П.
* * *
— Джорджіо, мені здається, тебе хочуть звільнити!
Я згорнув вікно з даними телеметрії і спокійно перевів погляд на напарницю. З-за монітора на мене дивилися круглі від хвилювання й чорні, як велика лісова смородина, очі. Коли Франческа хвилювалась, очі завжди видавали її з головою. Крім того, ледь скинуті догори густі чорні брови робили її схожою на сумну панду.
— Cara mia, Франческо, чого б це мене мали звільнити? — я намагався бути спокійним, хоч у голові роїлися неприємні думки. «За що?! За те, що написав книжку про колег і комусь це не сподобалося?! За те, що публічно закликав звільнити з-під арешту Олега Сенцова? За критику FIFA? За те, що п’ю каву на робочому місці? Але ж тут усі п’ють каву. За те, що минулого тижня спізнився? Та ні! Я ж минулого тижня не був на роботі».
— Джорджіо. Зі мною сьогодні говорила Еліс!
Я відчув, як серце впало в холодний і слизький шлунок. Розмова з начальницею відділу персоналу про моє звільнення означало не що інше, як моє звільнення.
— Сьогодні?
— Так. Прямо перед зміною.
— Чого ж ти зразу не сказала?! Зараз майже кінець зміни!
— Я не хотіла, щоб ти хвилювався у процесі.
І справді. Якби напарниця повідомила кепську новину перед зміною, я б не міг спокійно займатися розрахунками.
— Дякую, що поберегла мене… — пробурмотів я. — І що сказала Еліс?
— Ну… Вона спитала, як би я відреагувала, якби мені дали нового напарника…
— Що?!
— Отак.
— Нового напарника?!
— Уяви собі, — розвела руками сицилійка.
— А ти?!
— А що я? Я сказала, що вкрай негативно.
— Так і сказала: «Вкрай негативно?»
— Ну, ні…
— А як?!
— Я сказала: «Alice, what the fuck is going on here?»[84].
— Це більше на тебе схоже.
— Що ти маєш на увазі, Джорджіо?! Що я завжди матюкаюся?
— Я мав на увазі, що ти дуже розхвилювалася!
— А як же ти думав?!
— І що Еліс?
— Сказала: «Language, young lady!».[85]
— Чессіно, не треба мені дослівно передавати ваш діалог, давай по суті!
— Ну, вона питала, як ми працюємо, як розділили обов’язки, хто займається адміністрацією і чи не могла б я частину адміністрації взяти на себе, і сказала подумати про нового напарника.
— Pizdiets.
— Так, це саме він.
— І що ти?
— Я сказала, що ми чудово працюємо, що ти закриваєш усю цю бісову адміністрацію, що ми увійшли в чудовий темп, а нового напарника я не хочу.
— Так і сказала, «не хочу»?
— Ні!
— А як?!
— Я сказала, що бачила цього довбаного нового напарника в труні! — крикнула напарниця. — А якщо вона хоче звільнити тебе, то нехай і мене тоді звільняє к довбаній матері!
— Не кричи! Чого ти ревеш, як олень?!
— Бо ти вимагаєш то по суті, то прямих цитат! Ти вже визначся!
— Дякую тобі, Чессіно… — у мене раптом защипало в носі.
— За що?
— Що так за мене переживаєш.
— А ти б не переживав?! Джорджіо, якщо тебе звільнять, мені капець! Я тоді сама звільнюся! Не потрібні мені нові напарники!
— Напарники? Тобі ж ніби тільки одного пропонують.
— Джорджіо!
У двері командного центру тихенько постукали.
От скажіть мені, що ви зазвичай робите, коли до вас хтось стукає? Напевно, залежить від ситуації, правда ж? Або ви кажете: «Заходьте!» чи «Секунду!», або ж сидите собі тихо і вдаєте, що нікого немає.
А от моя напарниця не така. Почувши, що в прочинені броньовані двері хтось постукав, Франческа білкою пірнула під мій стіл. У мене з несподіванки ручка випала з рук, я нахилився її підняти й ніс до носа опинився поряд із божевільною дівчиною.
— Франческо, якого бі…
— Андрію? Джорджіо? Ви самі? — у Командний центр увійшла Еліс.
Якщо Еліс викликала вас після активної зміни — нічим добрим це не закінчувалося. Ближче до другої половини дня завжди повідомляли про звільнення. Якщо ж Еліс сама прийшла до вас на робоче місце, то можете сміливо збирати речі, бо справи такі кепські, що ви опинитеся за ворітьми бази прямо зараз.
— Джорджіо, ви самі?
Активна зміна майже завершилася, тож наша операторка зв’язку Трейсі вийшла зробити собі кави, а старший офіцер Баррел, розпушивши вуса, подався обходити своїх друзів — він незабаром іде на пенсію, тому всіх обходить і дратує солодкими планами на тривалу відпустку.