— У тебе теж усе в порядку! Молодість перемогла!
— А я теж так можу! — подав голос офіцер Баррел. — Що тут складного?!
— Зачекайте, — саркастично сказав я. — Зараз, тільки губернатора покличу, він має це побачити!
* * *
Третій лист Коліна.
Привіт, Джорджіо і Франческо!
Сто років вам не писав. Як говоримо ми, маорі: «Пробачте, дядьку, засранця».
Бачу, у вас там осінь. А в нас, близько до Екватора, скоро почнеться сезон дощів. Рибалити тоді не вийде нормально аж до грудня, отож ловитиму все сміття, що пропливатиме повз пірс. А рибалити, на мій подив, доводиться часто, бо хавка тут дорога. Джой я із собою у човен більше не беру, бо вона своїм вереском і балаканиною нагадує мартина, а там, де мартини, нормальної риби немає, сам знаєш.
Сумно без неї у човні, звісно, але тут є свої плюси — вона не випускає рибу назад в океан. Я прямо в морі роблю філе, тому на берег доїжджає вже готовий продукт, і Джой нічого не залишається, як його з’їсти.
Сирої риби я їй не даю. Бо кілька тижнів тому вона схавала добрячий шматок акули. Сашимі їй захотілося, бачите. Але коли я сказав, що в акул немає сечового міхура й уся їхня сеча йде в м’ясо, то вона ригала далі, ніж бачила.
Джой узагалі дуже нерозбірлива в їжі. Притарабанила недавно шматок гнилого клоччя в брунатному слизі між двома глевкими мочалками. Я її питаю: «Джой, що це?», а вона мені: «Це гамбургер!» Гамбургер! Я їй кажу: «Таке навіть свиня не їстиме!» А вона мені: «От і не їж!» І я ще після всього цього «зануда»!
Характер в неї нестерпний. Наша з Джой подруга зустрічалася із одним британцем. Знаєш, типовий сноб із Йоркширу, витончений такий типок, довгий і сухий, як тростина. І характер у нього відповідний.
І задумав цей Голден зробити їй пропозицію. І зробив. Подарував їй перстень своєї бабусі. З діамантом, старовинний. А Кірстен, щоб ти знав, Джорджіо, це норвежка під два метри зростом. Її мама, як вагітна була, возила на собі коня разом із возом, а не навпаки.
І Кірстен, проста, як двері, держить цей тендітний перестеник двома пальцями, щоб не поламати, і питає: «Голді, ти мої пальці бачив? Чим ти думав, коли збирався мені дарувати цей перстень?! Він же мені й на мізинець не налізе!» Не оцінила, значить, широти жесту. Голден побагровів та й каже: «Тоді я цей перстень подарую Джой — он які в неї тендітні й красиві пальчики! Може, моєю нареченою буде вона?»
Уявляєш?! Я ще не встиг цьому цапові нічого відповісти, як наша красуня, що до того моменту вже встигла нормально накидатись, каже йому: «Голді, дорогенький, на кінець його собі надінь! Якраз по товщині підійде!»
Так і живемо.
Дощі, дощі, дощі й робота та тренінги по C2 V2. Готуємося до тестів і згадуємо ваші настанови. Важко нам без вас, дуже скучаємо. Ще хоч би в нас зміни збігалися, бо, коли ви прокидаєтеся, ми якраз лягаємо спати.
Але, мабуть, так і задумано — у нас має бути безперервна вахта.
Ваші Колін і Джой
* * *
— Привіт! Я Дейв. І я прийшов до вас учитися.
— Боже, дитино, та чого можна в нас навчитися?! Хіба що робити переднє сальто, правда, Франческо?
— Джорджіо, не лякай хлопчика.
— Мені сказали, що у вас весело.
— Не те слово. Якщо хочеш навчитися розбивати вікна, влаштовувати пожежі та циркові вистави, то ти прийшов за адресою.
Поздоровте мене. У мене з’явився стажер. Власне, справжній стажер. Джой і Колін, можна сказати, стажерами не були — вони проходили в нас тільки короткий тренінг. А цей у нас надовго. Ще минулого тижня до мене підійшов професор Рассел:
— Ти в курсі, Джорджіо, що в тебе з вівторка буде новий стажер?
— Так, професоре Рассел, якраз хотів із вами про це поговорити. Він не матиме доступу до багатьох функцій, у чому ж полягатиме моє завдання?
— Розумієш, Девід готується до вступу в університет. Навчіть його уявляти те, що він обраховує, щоб він за формулами бачив конкретну задачу. І найголовніше: навчи його працювати в команді.
— Працювати у команді?
— Саме так.
— Працювати в цій божевільні?
— І виживати.