— Боже, що воно за херня?! — простогнав Маковскі.
— А патрулі? — спитав я. — Знайшли хоча б якісь сліди?
— Та нічого не знайшли! Ні хріна! Випарувався цап! Нема його! — Льолєк був на межі нервового зриву. — Я поставив постійний патруль біля смуги. Якщо він з’явиться і спробує вийти на ЗПС, я його власноручно, гада, пристрелю, Kur-r-r-r-rwa!
— Ну гаразд. А сліди ратиць? А бібки?
— Точно! Гівно! — заволав Льолєк і схопив радіо: — Усім патрулям! Вейн, Вілкокс, Стентон! Шукайте лайно!
— Прийняли «шукати лайно»! — відгукнулись патрулі.
— Слухай…
— Девід.
— Девід. Я сержант Маковскі. Вибач, я в нашу першу зустріч був трохи не при собі.
— Ви і в другу зустріч тримаєте марку, сер!
Ми засміялися. Усі, крім Льолєка. Сержант мотнув головою і якось дивно хекнув.
— А ти нахаба!
— Я просто Дейв, сер!
— ОК, Дейве, можна мені ще раз подивитися відео?
— Тільки не сваріть мене більше за те, що я порушив ваші правила і користувався камерою, сер!
— Добре, вважай, що Джорджіо тебе відмазав. З тебе дві упаковки пива!
— Так точно, сер! — кивнув Дейв.
— Льолєку, якщо тут хтось і нахаба, то це ти, — моєму обуренню не було меж. — Це мій стажер!
Але Маковскі уже не чув, він промацував очима дисплей.
— Це сектор «В»? — нарешті спитав начальник охорони,
— Так, це стоянка B52.
— Ага. Вейн! Прочеши ще раз біля стоянки «В», місце 52, і далі в напрямку ангара «С». Шукай лайно або сліди ратиць.
— База, Вейн прийняв!
Маковскі знов обхопив голову руками.
— Чому його нема на жодній камері периметру?!
— Бо цей козел, мабуть, потрапив на територію бази не через КПП, сер, і не через периметр, — обізвався оператор системи спостереження капрал Штольц.
— Як?! — охнули ми.
— Ось вам факти: за протоколом у нас повне покриття периметру в зоні тридцяти футів від паркану. Тобто повне покриття усієї межі. Я передивився все відео. Якщо козла там немає, то він потрапив на базу з повітря.
— Штольц!
— Сер, я оперую фактами, сер!
— База, Вейн! Лайно біля ангара «С»!
Наче стадо сайгаків, ми побігли до ангара «С», розташованого впритул до злітно-посадкової смуги номер шість. Біля ангару стояв величезний сірий C—17 Globemaster III зі складу АМС. Він уранці прилетів із Німеччини і привіз транзитну групу військових.
Неподалік ангара стояв патруль капрала Вейна.
Маковскі надів чорну вінілову рукавичку і взяв у руки дрібні чорні горошинки.
— Теплі… — пробурмотів Льолєк, і в його очах загорівся жовтий недобрий вогник мисливця.
— Ти його на смак спробуй — ану ж визначиш, із якої частини бази трава! — пожартував я.
Льолєк у мій бік і вухом не смикнув.
— Цей смердючий цап має бути десь тут! — тихо сказав сержант.
Ми оглянули всю територію. Солдати одного з підрозділів армії США, які прилетіли на «Ґлоубмастері», стоячи біля свого літака, з цікавістю спостерігали за нашими пересуваннями. Квадрат за квадратом патруль оглянув усю територію біля ангара. Ніяких слідів, окрім купки козячих бібок.
Маковскі був у розпачі.
— Що ж за чортівня така, kur-r-r-rwa?! — лаявся Льолєк. — Ну не крила ж у нього?! Якщо я його не знайду, треба оголошувати lockdown[97] і загальну тривогу — а це означає, що тут мені й кришка!
— Pizdiets, — уточнила добра сицилійка.
У пошуках ми віддалилися від ангара «С» в напрямку невеличкої лісосмуги.
— Льолєку, думай, як математик, — несподівано сказала Франческа, дивлячись кудись удалечінь.
— Тобто? — вийшов зі ступору сержант.
— Якщо ви не знайшли козла по осі абсцис, то, може, варто пошукати по осі ординат?
— Франческо, ти можеш говорити людською мовою?!
— Якщо ви не знайшли цапа по осі Х, то, може, варто оглянути територію по осі Y? — спробував перекласти я.
— Та ви знущаєтеся чи що?! — знервовано гаркнув Маковскі.
— Просто підніміть очі, сер! — сказав Дейв.
Маковскі підняв голову.
Неподалік стояла будка — запасний вхід в одне з підземних приміщень. Згори будка була замаскована дерном. Прямо на ній мирно лежав цап.
Брудно-коричневий, з чорними ногами та спиною, з довгою чорною бородою і довгими гострими рогами цап уважно розглядав з даху, що то за двоногі козли оточують його знизу.