— Джорджіо — гарне ім’я! Воно йому дуже пасує!
— Чим саме?
— Він такий самий засранець, як і ти! І він радо відгукується на «Джорджіо»! — резюмувала дівчина.
«Чарівний початок. Та він і на «киць-киць» відгукуватиметься, щоб його забрали з притулку. У песика буде веселе життя», — подумав я. І жорстоко помилився. «Веселе життя» настало для всіх навколо нього. А ось для Джорджіо життя перетворилося просто на цілковите свято.
Спочатку все було чудово: Джорджіо виляв своїм куцим хвостом, стрибав і весело брехав, демонструючи своє захоплення новими господарями і новою домівкою. Домівка в Джорджіо була шикарна — вісім спалень, по чотири в кожному крилі. Пес носився будинком, намотуючи кола так, ніби за ним гнався сам Люципер. Або він гнав за Люципером, що було набагато ймовірніше. Під вечір хуліган мирно заснув біля батьківського ліжка.
Капець почався зранку.
— Він розірвав дві подушки, і тепер у твоїй кімнаті все вкрите пухом! Він зірвав штори й погриз татові туфлі в передпокої! Він перекинув і розшматував смітник! — жалілася дочці по телефону сеньйора Карла.
— От гімнюк! — не без нотки захоплення відгукнулася напарниця.
— Джорджіо вкусив мене за ногу! Це він так зі мною грався! А ще цей гімнюк роздер мою подушку! — розповідала Франческа по телефону старшому братові Патріціо. При цьому сержант МакКарті впустила крекер, закашлялась, а очі в неї стали круглі, як однодоларові монети…
— То не я! — поспішно сказав я. — Це вона так пса назвала!
— Боже, ви хоч би попередили! — видихнула Сара. — Я трохи не вдавилася, коли уявила, як ти гризеш подушку!
Словом, Джорджіо виявився рідкісним бешкетником. Коли Франческа привела його на роботу, то присіла біля нього, тицьнула пальцем у мій бік і сказала:
— Ось! Він теж Джорджіо!
Собака сів, схилив голову й уважно подивився на тезку. Я усміхнувся й розвів руки для обіймів. Пес узяв низький старт і раптом просто застрибнув мені на руки.
— Ух ти! Обнімашки! — засміялася Трейсі. — Тренований… Ану… — дівчина клацнула пальцями, і пес моментально повернув голову. — Сидіти! — коротко наказала Трейсі, яка у вільний від роботи час тренувала поліцейських собак у підрозділі К-9.
Пес сів і завиляв куцим хвостом.
— Лежати! — зв’язківиця знов клацнула пальцями, і Джорджіо моментально ліг.
— Ого-го! — Франческа була здивована так, ніби малий розбійник умів говорити.
— Тер’єри дуже розумні, — сказала Трейсі. — Щоправда, з характером.
— О так! — погодилася напарниця. — Він поводиться як справжній сицилієць!
За неповних півгодини куцохвостий сицилієць намагався видертися на пульт, потягати за холошу полковника Вескотта, посваритися з офіцером Баррелом через пампух і облизати всіх у радіусі ста футів.
На перерві на обгородженому баскетбольному майданчику Джорджіо намотав із півсотні кіл і вмостився, задоволений, спати в моєму кріслі.
— Те, що він бешкетував у вас удома, — це він вас на міцність перевіряв, — пояснила Трейсі. — Ви його тільки не карайте, бо на тер’єрів це не діє. Вони люблять спокійний, але твердий тон. А ще з ними треба бігати. Бо всім відомо, якщо тер’єр сидітиме на місці більше ніж п’ять хвилин, то може вибухнути!
Наприкінці дня, розглядаючи погризений псом брелок від своєї автівки, полковник Вескотт глибокодумно зауважив:
— Якби він не був хлопцем, йому б цілком пасувало ім’я «Франческа».
І я був із ним цілком згодний.
* * *
— Що ти там мимриш собі під носа? Співаєш чи що? — пирхнула мені в навушник Франческа.
Я був зайнятий розрахунками й автоматично наспівував: «Ой, Марічко, чичері». Мелодійна й енергійна пісня сиділа у мене в голові із самого ранку. Добре, що Трейсі, наша начальниця зв’язку, відімкнула VOX [12], інакше б мої співи чули ще й у Г’юстоні. Але, гадаю, у Г’юстоні й без мене проблем вистачає.
— Це українська пісня про дівчину, — сказав я у мікрофон. — Її хлопець співає.
— Так багато рідних звуків! — захоплено відгукнулася напарниця. — «Ччч», «ррр»! А про що там співається? Дуже цікаво!
— І мені цікаво! — приєдналася до неї Трейсі.
— Марічка — це дівоче ім’я, — пояснив я. — Марія.
— О-о-о, Маріч-ч-чка! — смакувала Франческа. — У мене кузина Марія, я її тепер тільки так і зватиму! А що таке «чичері»?
— Точно не знаю. Може, це похідне від «чічка», що означає «квітка», а може, просто щось на кшталт «ія-ія-йоу!», хтозна. Пісня народна…
12