— Я не знаю, чи ми так зможемо… — сказала Довгопанчоха.
— Українці змогли. І американці зможуть, — тихо сказав Вескотт. — Армія ближче, ніж вам здається.
* * *
Отак живеш собі, живеш і не знаєш елементарних речей. Славетний Шерлок Голмс, наприклад, міг відрізнити багнюку з Пікаділлі від бруду на Ріджент-стріт і знав різницю між попелом гаванської та манільської сигар. Але гадки не мав, хто така Жанна д’Арк, не читав Вольтера і вважав, що Сонце обертається навколо Землі, а не навпаки.
А я, виявляється, не знав, як застосовують розвідний ключ. Простий собі розвідний ключ, яким я, до слова, досить часто користуюсь.
На перерві ми з полковником пішли до Ренді. Старий механік переробляв новий дотягувач вантажів у військовий транспортник С-130, і Вескотт забажав особисто проінспектувати хід робіт.
— Ренді, як справи?
— Усе добре, гармата незабаром буде готова, сер!
Інші механіки засміялися.
Багато років тому Ренді працював на військовому заводі в Балтиморі. Він був головним інженером лінії, що збирала важкі гармати та гаубиці. Тому в нас і жартують: «Хоч би за що взявся Ренді, завжди вийде гармата».
Старий механік має талант до всіляких залізяк. Є в нього пристрасть — реставрація старих автомобілів. Разом із полковником вони зібрали Ford Thunderbird 1957 року — тепер у машини вигляд, ніби вона щойно зійшла з конвеєра. А раз Ренді знайшов за ангаром старий кузов від Jeep Willys MB 1941 року і всього за рік повернув раритет до життя. Тепер Ренді переробляв дотягувач, за допомогою якого у вантажну кабіну транспортника С-130 затягували важкі вантажі.
— Джорджіо, синку, візьми великий розвідник і придержи мені оцю гайку по ходу різьби!
Я надів робочі рукавички, взяв важкий блискучий розвідник, накинув його на гайку і став щосили тримати, поки Ренді дотягував з іншого боку. Тут раптом старий вусатий механік став і круглими очима подивився на мене.
— Синку, що ти таке, в біса, робиш?!
Я, не відпускаючи ключа, підняв очі на Ренді.
— Тримаю — кажу. — Гайку…
— Я сказав «по ходу різьби»!
— Ну а я як тримаю?
— А ти тримаєш так, ніби, навпаки, відкручуєш!
Я вирячився на розвідний ключ. Усе ніби нормально, ключ на гайці сидить міцно, що ще треба?! Ренді кинув свій ключ, обійшов машину й став біля мене, уважно дивлячись прямо мені під руки. Зі співчуттям подивившись на те, як я тримаю гайку, Ренді похитав сивою головою:
— Дитино, ти не знаєш, як користуватися розвідним ключем?
Я відчув, що стаю схожий на повного йолопа.
— А що не так? Я ж гайку затис? Затис!
— Та-а-ак… — багатозначно протяг Ренді і, точнісінько як наш старший офіцер Баррел, поблажливо прогудів:
— От молодь.
Твердою рукою механік видер із моїх рук ключа й покрутив ним у мене перед носом.
— Бачиш, яка конструкція? — спитав патріарх верстатів і ватажок ключів.
— Ну, бачу, — я поправив окуляри, як справжній «ботанік».
— І що ти бачиш?
— Бачу рухому частину лещат, регулювальний вал і ручку!
— Чорта лисого ти бачиш, Джорджіо! — незлостиво вилаявся механік. — Ось дивися: рухома частина ключа набагато менша, ніж нерухома. Бачиш?
Не побачити це було неможливо.
— Нерухома частина набагато міцніша за рухому, бачиш?
— Угу.
— То де має бути нерухома частина ключа?
— Там, де більше зусилля?
— О! Диви, здогадався! А рухома?
— За логікою, вона не дає ключеві зісковзнути.
— А рухома частина завжди йде по ходу закручування, тобто по ходу різьби! — Ренді подивився на мене круглими, як у хом’яка, очима і знову похитав головою. — Джорджіо, ти стільки прожив, а не знав, як користуватися ключем!
Я подумав: «Справді, як це я викочував із гаража пепелац без гравіцапи[14]?» А вголос сказав:
— Та я інтуїтивно здогадувався, але теорії і справді не знав.
— Якщо ти держатимеш рухомою частиною проти різьби, то ключ може сприснути і вибити тобі щелепу. Як можна цього не знати?!
Я, присоромлений, стояв посеред майстерні і не знав, де діти руки.
14
Фразу дяді Вови з фільму Георгія Данелії «Кін-Дза-Дза!» (1986 р.): «Ребят, как же это вы без гравицаппы пепелац выкатываете из гаража? Это непорядок…» автор використав у значенні «Ніколи такого не було, і ось знову!»