— Та ну! Я теж уперше про це чую! — втрутився раптом Вескотт.
Усі витріщилися на полковника.
— А що такого? — знизав плечима командир. — Я що, цією штукою щодня користуюся, чи що?! Не знав, то й не знав!
— Ох ви, хлопці, даєте! — видихнув Ренді. — Стривайте, я вам ще влаштую курс молодого бійця!
Механіки засміялися.
Ми мовчки поверталися в командний центр.
— Це ж треба, день відкриттів… — пробурмотів я.
— Та нічого, з усіма буває! — поплескав мене по плечу Вескотт.
І тут мене осяяло:
— А ви знали, сер!
— Знав. Просто не хотів, щоб ти один був як телепень! — простодушно засміявся добрий полковник.
У коридорі я наздогнав начальницю зв’язку Трейсі. Вона теж верталася з перерви і тримала в руці баночку з содовою. З баночки стирчала соломинка — Трейсі її встромила крізь кільце відкривачки.
— Ого, класно придумала! — не втримався я.
Трейсі подивилася на мене круглими очима. Десь я цей погляд уже сьогодні бачив…
— Джорджіо, це не я придумала. Це виробники так зробили, щоб було зручно пити й соломинка не випадала. Ти що, не знав?!
— Та знав я, знав… — опустив я очі й скоренько застрибнув за пульт.
Весь час до початку другої половини зміни я крутився на стільці. Розрахунки не лізли в голову. Я почувався двієчником серед відмінників. Причому не просто двієчником, а закінченим тупаком. Дивне таке відчуття, правда? Нарешті я не витримав і сказав у мікрофон:
— А ви знаєте, що алігатори ковтають каміння?
В ефірі повисла пауза.
— А на хріна вони це роблять? — відгукнулася Дженіфер, старша зміни координації із Г’юстона. — От я у Флориді народилася й прожила двадцять років, але не знаю!
— Вони так під водою тримають рівновагу, — сказав я, і мені стало набагато легше.
* * *
— Не можу зрозуміти, що, в біса, коїться?! — доктор Рассел вдивлявся в монітор і не міг зрозуміти: що не так із сигналом?
Нам прийшов на корекцію супутник, через який відбувається комунікація аналітичного центру НУОАД (Національного управління океанічних і атмосферних досліджень — National Oceanic and Atmospheric Administration) із метеорологічними базами, розкиданими вздовж узбережжя Атлантики і в океані, на відстані до тисячі миль від берега. Супутник перебуває на геосинхронній орбіті на висоті близько 30 000 кілометрів. Звичайна корекція, нічого складного. Відповідно до заведених нами правил, корекцію траєкторії розраховував професор Рассел, який заміняв мою напарницю. Я розраховував орієнтацію, а Франческа надавала нам технічну й моральну підтримку по телефону — сьогодні був її останній день у лікарні.
Коли ми порухали сателіт на орбіті, отримали останню телеметрію, переконалися, що все пройшло за планом, і закрили кейс, із НУОАД надійшло тривожне повідомлення: вони втратили більшість сигналів зі супутника. Ми почали перевірку. З нашої сторони все було добре: точка входу, точка виходу — все відповідно до заданих параметрів. Кажучи простіше, апарат летів по правильній траєкторії і з правильною орієнтацією.
Проте.
Сигнал зі супутника був некоректний. Частина метеорологічних баз просто зникла з радара НУОАД.
У нас колись виникла подібна ситуація з дослідницьким сателітом Aqua через помилку в даних, які ми отримали з департаменту розрахунку траєкторій. Тоді напарниця ввімкнула свій геніальний мозок на повну міць і за годину вирахувала те, що двадцять п’ять працівників департаменту робили цілу добу. Але тепер ситуація була незрозуміла.
— Згідно із заданими параметрами, супутник стоїть правильно, — через кілька хвилин перевірки сказала у навушниках Франческа. — Але сигнал зник.
— Сигнал і до корекції був поганий, із рівнем шумів понад норму, — уточнив я. — А після того, як ми посунули сателіт, він узагалі зник із частини охоплення.
— За такої висоти корекція орієнтації становить градусів два, з похибкою до градуса, — сказала Франческа. — Щоб зник сигнал, треба було повернути супутник градусів на п’ять!
— У нас по axis-корекції була одна мінута тридцять п’ять секунд по «ігрек» і нуль мінут дев’яносто вісім секунд по «зет», — сказав я.
— Усе, як було задано, — підтвердив доктор Рассел. — Віскі, танго, фокстрот? — пробурмотів наставник, що мовою радіоефіру означало: WTF?
— А коли була попередня корекція? — спитала Франческа.
Я зазирнув у папери:
— Місяці два тому, з точки у Каліфорнії.