— Може, й так, — сказала Франческа. — Ямайці — діти природи. А на католицькій Сицилії це була б суцільна «Ромео і Джульєтта». Too much drama! [15]
— То що там у четвер? — уже набагато м’якшим тоном спитала Трейсі.
— Словом, така сама ситуація, як і в попередні дні.
— Словом, вона його намахала, — в тон мені підвела підсумок Франческа. — Чекай, а може, там щось у п’ятницю йому обломиться? Ну, знаєш, динамила вона його, динамила цілий тиждень, а потім — бац! — і ванна зі свічками!
— Ага, хрін там. «Ти казала, у суботу підем разом на роботу…»
— У суботу?! — одночасно вигукнули дівчата.
— Я би точно в суботу на роботу не пішла, вибачайте! — категорично відмовила Трейсі. — У суботу! На роботу! Дзуськи!
— Що казати — сумна пісня, — зробила остаточне резюме Франческа. — Дівчина — безсоромна брехуха, а хлопець абсолютно не відчуває зв’язку між причиною і наслідком. Вони одне одного варті!
— Повітряна тривога! — ми вже всі змирилися із полковницьким чуттям гумору, і його солдатські жарти навіть деколи викликають усмішку.
Вескотт зайшов якраз тоді, коли ми закінчили обговорювати пісню. Довелося повторити.
— Схоже на діалог Трампа з українським президентом![16] — підсумував командир.
* * *
— Доброго ранку! Мене звати Майя, і я — психолог!
Ми сиділи колом посередині командного центру. Франческа чистила апельсин, і я вже чекав, коли в мене полетить шкурка. Польоти апельсинових шкурок, гумок і олівців стали для мене такою самою буденністю, як, скажімо, комарі літніми вечорами на терасі.
— Я штатний психолог Центру Кеннеді і працюю із групами в центрах керування польотами, а також з астронавтами і, зокрема, з екіпажами, які мають тривалий час провести разом на орбіті в замкнутому просторі.
Я оглянув наш командний центр. Так і є: вікна в нас відсутні, плюс броньовані двері — чим не космічний корабель?
— Я тут для того, щоб допомогти вам бути ближчими одне до одного, вміти реагувати на чужий настрій і розумітися з півслова.
— А що, у нас усередині колективу виникли проблеми з розумінням? — спитала моя напарниця, пильно розглядаючи свої нігті. Вона завжди так робить, коли чимось знервована або збентежена.
— Що ви, ні! — засміялася психолог із Центру Кеннеді. — Навпаки, у вас усе гаразд! Отож я тут не для того, щоб наводити у вашій команді лад. Можливо, навпаки, ви мене чогось навчите.
Висока, руда й веснянкувата Майя весело подивилася на нас синіми, як небо над Флоридою, очима.
— Запорука хороших стосунків у команді — щирість і відвертість, — почала психолог.
Мені в голову полетіла шкурка від апельсина. Звичним рухом, не дивлячись, я зловив її рукою.
— І це дуже добре! — сказала Майя. — Знаки уваги, — вона подивилася на нас із Франческою, — свідчать, що спілкування всередині колективу не носять чисто формального характеру.
— Які ще знаки уваги? — пробурмотіла Франческа. — Це всього-на-всього шкурка.
— А увага одне до одного, — продовжувала психолог повчальним тоном викладача, точнісінько як професор Рассел, — допомагає переживати стреси, з якими ви постійно стикаєтеся в процесі роботи.
Психолог говорила такими складними фразами, що я насилу її розумів. До того ж було очевидно, що вона анітрохи не в курсі, що основні стреси, з якими стикається наша команда, найчастіше пов’язані з нашою дорогою Франческою.
— Скільки часу ви працюєте в такому складі?
— Рік, — відповів я.
— То ви вже повинні добре знати одне одного. Зараз перевіримо!
— Ось ви. Що ви скажете про свою напарницю?
— У неї не просто світла, а геніальна голова. Вона здатна вираховувати операції на чотири-п’ять дій практично без будь-яких записів і чернеток. Працюючи над траєкторією, вона спочатку уявляє всі дії і кінцевий результат, а вже потім фіксує їх та перевіряє обрахунки на комп’ютері. І вона ніколи не помиляється! — випалив я одним духом.
— Гаразд. А що ви можете сказати про неї як про людину?
Я на мить задумався.
— Вона впевнена в собі, знає, чого хоче, здатна добитися того, чого захоче, й ніколи не дасть себе скривдити.
— Це все?
— Тобто?
— Це все, що ви можете сказати про людину, з якою пропрацювали один рік?
— Попри те, що вона, на перший погляд, самодостатня, їй потрібна підтримка у важку хвилину.
16
Редакція в особі Джорджіо не несе відповідальності за чуття гумору полковника Вескотта.