Коли-не-коли Сара приносить на роботу щось цікавеньке. І обов’язково м’ясне. Не для себе. Здогадайтеся з першого разу, для кого саме.
Сама ж Сара їсть тільки траву й горіхи. Звичайна балетна звичка.
Рассел — буржуй. Він сідає у свій Cadillac CTS і їде обідати додому. Я не знаю, що саме він їсть але приїжджає професор задоволений як слон — очі блищать, бадьорий, і ніби аж помолоділий років на десять. Більше нічого про нього сказати не можу.
Трейсі, наша начальниця зв’язку, як і будь-яка дівчина з Ямайки, дуже любить курку, свинину й фрукти. А ще вона дуже любить пити кокосову воду (досить бридке пійло, як на мене). У видатного ямайського співака Harry Belafonte є пісня «Coconut woman». То це про неї.
— Трейсі, у чому прикол пити кокосову воду?
— У тому, щоб пити кокосову воду.
— Вона що, смачна? Корисна?
— Це просто кокосова вода.
— Вона поживна? Багата на мінерали? Мікроелементи?
— Та це просто вода з кокоса!
— Має ж бути якийсь сенс!
— Франческо, заспокойся. Інколи кокосова вода — це просто кокосова вода. Пий і насолоджуйся!
— Боже, я розумію, чому на Ямайці всі такі щасливі!
Щоправда, в мене теж є свої вподобання, на перший погляд навіть крутіші, ніж кокосова вода:
— Джорджіо, що таке «airag»?
— Це монгольський напій із кислого молока, cara mia. Деколи його називають «цеґее.»
— А як його роблять?
— Молоко скисає, а сироватка бродить. Утворюється природно газована кисла сироватка.
— А який він на смак?
— Важко сказати. Кислуватий, б’є в ніс. Трохи п’янить. Але пити…
— Клас! Я хочу покуштувати!
— …але пити його треба, затиснувши носа.
— Чому?!
— Бо він штиняє кобилою. Мені нормально, а от європейцям не дуже.
— Авже ж, це тобі не кокосова вода.
— На вигляд приблизно одне й те саме.
— Який тісний світ.
І страви в мене найцікавіші! Як вам, наприклад, така романтична назва: «Зелений горошок у курячих драглях»? Так і бути, я розкрию вам секрет приготування. Берете горошок і пхаєте туди драглі, що залишилися після запікання курячих ніг. Вуаля! Страва богів готова.
Або ось іще шедевр: «Ребра на грилі в супі з сочевиці». Як? Дуже просто! Пхаєте ребра на грилі в суп — і вуаля!
Щоправда, я знав одного чувака, який у їдальні не їв першу страву. Він брав другу страву — байдуже, що то було, — і висипав її в першу, тобто в суп. І розмішував. У те, що вийшло, він кришив «хлєбушєк» і називав це «тюря». Чомусь ображався, коли ми радили лийнути туди компоту.
Отож — смачного!
* * *
У нас на авіабазі набирають корпус добровольців для ліквідації наслідків штормів «Гарві» та «Ірма» в Карибському басейні та у Флориді. Зранку в спортзалі встановили десять столів. До них зміїться довжелезна черга. На вході в спортзал оголошення:
«Перелік осіб, котрі, на жаль, НЕ можуть бути записані в корпус добровольців».
І нижче — список нашого відділу наземного контролю в повному складі з п’яти осіб.
Франческа обурена. І взагалі всі ми, кому заборонили летіти.
Через два тижні всі волонтерські групи переїхали з Техасу і Флориди в Пуерто-Ріко — острів був майже знищений штормом «Хосе», і населення гостро потребувало допомоги.
3 жовтня туди летить навіть наш президент. «Острову потрібно дуже багато грошей», — заявив Трамп. Інакше Пуерто-Ріко може повторити долю Гаїті, де після руйнівного землетрусу сім років тому розвинулася одна з найстрашніших у світі гуманітарних катастроф.
Увесь цей час, із початку природних катаклізмів у Атлантиці, ми не вилізаємо з командного центру, взявши на себе велику частину роботи з корекції супутників НУОАД. Зазвичай цю роботу виконує ЦУП у Ґрінбелті, штат Меріленд.
Сьогодні, коли напруга з НУОАД пішла на спад, до нас зайшов замісник командира (бо Вескотт із командою добровольців перебуває в Пуерто-Ріко) — полковник Волтон.
— У нас не вистачає людей, Джорджіо, — Волтон перейшов одразу до діла. — Я знаю, вас не пустили в Пуерто-Ріко, але це тільки тому, що вас неможливо замінити.
Франческа, здавалося, від усвідомлення власної унікальності й неповторності трохи аж поширшала.
— Сер, чим ми можемо допомогти, сер? — спитав я.
— Ви, звісно, можете відмовитися…
— Сер, що потрібно робити, сер?
— Мені потрібні люди на вежу (Control Tower). Я відпустив частину своїх диспетчерів керувати трафіком у зону лиха, а тепер тут також напружений авіатрафік, і мої люди тут не встигають приймати рейси… Нам трохи допомагають із Control Tower аеропорту Бредлі, але цього недостатньо. Потрібно просто допомогти диспетчерам…