— Джорджіо, Франческо! — голос був якийсь знайомий. Дівчина підійшла ближче, і ми з напарницею пороззявляли роти.
— Сара?!
Дівчина в літній сукенці, босоніжках, із розпущеними чорними кучерями до плечей і з синіми очима виявилася нашим суперінтендантом, сержантом Сарою МакКарті. Вона теж мала цікаве минуле — колись була балериною. Свого часу Сара потерпіла від насилля, після чого вирішила докорінно змінити життя і стала військовою.
— Саро! Ми тебе не впізнали!
— Може, в мене виросли крила? Чи, навпаки, ріжки і хвіст? — засміялася дівчина.
Не дивно, що ми Сару не впізнали, бо ж уперше побачили її без військової форми, армійських черевиків та кепі, що його вона, наслідуючи командира бази, насувала на самі очі. Пишні чорні кучері Сара акуратно закручувала в «дульку». Сьогодні ж у МакКарті був вихідний, і вона вперше прийшла на базу у цивільному. Чесно — якби я зустрів її десь на вулиці або в магазині, то нізащо б не подумав, що ця дівчина — сержант.
— Саро, в тебе вихідний, що ти тут робиш?
— Я вам щось принесла! — сержант дістала з паперового пакета два скляні контейнери. — Я сьогодні приготувала тушковані ребра з овочами й принесла вам ланч!
Мені відняло мову. Я просто не міг уявити собі сержанта біля плити.
— Дякую, дорогенька! — кинулася їй на шию Франческа. — Це так мило! Оце тобі нічого було робити, як у свій вихідний готувати нам ланч!
— Якби мені справді не було чим зайнятися, — засміялася Сара, — то я би вам приготувала коронну страву моєї шотландської бабусі — гаґґіс, баранячий кендюх, фарширований нутрощами!
Я одразу згадав, як кілька років тому куштував таку страву в шотландському пабі. Насилу додому доїхав. Мій шлунок тоді, м’яко кажучи, дуже розчулився.
— А це, — Сара опустила очі й почервоніла, — віддайте полковникові.
Дівчина простягла нам ще один контейнер із реберцями.
— А ти сама віддай! — бовкнула Франческа, напевно, не подумавши.
— Ну що ти, я туди не піду! Як я у такому вигляді віддаватиму командирові честь за статутом? Як ти це собі уявляєш?
Справді. Сара, в короткій літній сукні, яка салютує полковникові, вигляд мала б дуже дивний.
— Ну все, я побігла! До побачення!
— Дякуємо за ланч, Саро!
— Дякуємо! Контейнери Джорджіо помиє!
— Не командуй!
— Бувайте, пілоти!
Сара полетіла до КПП.
— Кадет! Ґудзик! Ось ви де! — до нас наближалися командир бази полковник Вескотт, який і охрестив Франческу Ґудзиком, та офіцер Баррел.
— А хто це до вас щойно прибігав?
— Це Сара, сер!
— Сержант МакКарті? — отетеріло перепитав полковник, ніби в нас на базі була ще одна Сара.
— Власною персоною!
Полковник промовчав. Обличчя його посумнішало.
— Джорджіо, покажи фотку! — Франческа перевела розмову на інше. — Ти там такий смішний!
— Франческо, перестань, це жахливо!
— Ну покажи, ну будь ла-а-а-а-асочка! Ну?
— Що за фотка? — зацікавився полковник.
— Там ще й відео є! — здала мене з бебехами дорога напарниця.
Полковник і офіцер Баррел довго реготали, дивлячись на мою юнацьку світлину.
— А Франческа… — почав було я, але одразу отримав штурхана в бік. Франческа зробила страшні очі. Вона явно не хотіла ділитися своєю таємницею з іншими. Я оцінив довіру й не наполягав.
— Ха, дивіться! — Баррел дістав портмоне й теж показав знімок. На ньому стояли юнак і дівчина. Тоненька блондинка тримала за руку безвусого юнака у формі рядового ВПС США.
— Омайґад, командоре, коли це було? Це ви?!
— Я той, що ліворуч, — уточнив Баррел, ніби боявся, що ми сплутаємо його з блондинкою. — Це було в минулому столітті!
Баррела без фірмових моржових вусів годі було впізнати. Як годі було впізнати тринадцятирічну Франческу без окулярів, як не впізнати мене в смішному юнакові з кумедною зачіскою, як і ми не впізнали сержанта МакКарті без військової форми.
— І я вам щось покажу, — сказав полковник. Дістав телефон, довго в ньому колупався й нарешті простяг його нам. З фото на нас дивився смішний юнак в окулярах, із кумедною зачіскою — волосся було зачесане нагору, як у короля рок-н-ролу Елвіса Преслі, не вистачало тільки піжонського чубчика.
В руках у юнака був мікрофон.
* * *
Незважаючи на сумнівне, як і в мене, минуле, полковник Вескотт зануда й консерватор. Він ще зі школи п’є тільки один сорт віскі — Cutty Sark. Він любить нудний до зубного болю магазин Sears. Любить одну дружину Марґарет (хоч на дівчат заглядається) і вважає, що в чоловіка є тільки один вірний друг — гвинтівка.