У нього є тільки одна країна, один прапор і один гімн.
Серед непостійних явищ у полковника — президент (бо він тільки менеджер, хороший чи поганий — покажуть його справи та історія), а ще керівництво Штату й погода.
Полковник уперто називає мене «кадетом» (чому, я й досі не знаю), постійно тягає мене в тир, намагається загітувати записатися в армію і не минає нагоди потролити мене на тему ООН. Ці речі ніколи не зміняться, поки я працюю на території цієї бази.
Бо Вескотт, як і моя напарниця, не любить змін. Єдина зміна, яку полковник цілком нормально сприймає, це зміна країни. Тобто еміграція. А я емігрант. Приїжджий. Я приїхав з іншої країни, з іншого континенту, з іншої культури. Я носій інших мов. Але я щодня приїжджаю на роботу на шосту ранку (хоч можу на годину пізніше). Приїжджаю, щоб устигнути на церемонію підняття прапора, на виконання гімну і на щоденну промову командира.
Я цивільний, і для мене ця церемонія не обов’язкова. Але я приїжджаю щодня о шостій ранку віддати шану країні, яка стала моїм домом.
Так само, як вона стала домом для рядового Чандри з Індії, для рядового Саабі з Іраку, для капрала Алмейда з Бразилії, для сержанта Ґутьєреса з Мексики, для етнічного поляка сержанта Маковскі і для багатьох інших із нашої бази.
Полковник Вескотт ніколи не зважав на те, яке громадянство було в солдата, який несе службу під прапором США. Солдат може бути мусульманином, мати алергію на глютен, бути веганом, демократом чи республіканцем, ґеєм, адептом церкви Літаючого Макаронного Монстра. Та якщо він служить тому самому прапорові, що й уся база, то він побратим. Ну, а побратим — самі знаєте, що це таке.
Якось я спитав у полковника: «Народитися під одним прапором, а служити іншому — чи немає в цьому конфлікту?»
— Джорджіо, в житті часто так буває, що людина переїжджає жити в інші місця, в іншу країну. Ти ж бурят-монгол і повинен це знати. Для тебе це звично, ви ж кочовики, так? Людина живе на землі, яка її прихистила, на цій землі ростуть її діти. Це цілком природно — служити тій землі, де живеш. Байдуже, під яким прапором ти народився. Важливо, що ти захищаєш ту землю, на якій живеш!
— Ну, а предки, культура, мова?
— А як стосуються предки, культура й мова захисту тієї землі, де ти живеш? Шануй предків, культуру, мову — хто ж боронить? Але ти живеш на цій землі, тож захищай її!
— Різні націоналістичні партії, наприклад, у різних країнах, говорять, що справжнім патріотом може бути тільки той, хто належить до титульної нації…
— Джорджіо, це bullshit! Огидний, середньовічний і тупий bullshit! Цю країну створювали люди різної крові. Так було, є і буде. Вираз «титульна нація» помер разом із Гітлером, хай його чорти на тому світі підсмажать! Ти монгол, і ви разом із напарницею-сицилійкою коригуєте траєкторії космічних кораблів, яка на хер «титульна нація»?! Я згодний із тим, що має бути основна мова спілкування. Тут англійська, у Франції французька, у Німеччині німецька, в Україні українська. Бо мова — це ідентифікатор нації. А не національність, Джорджіо. Нація і національність — це різні речі!
Вескотт зануда й консерватор. Він п’є тільки один сорт віскі та вважає, що треба захищати ту країну, в якій живеш.
* * *
Зранку я одразу помітив, що щось змінилося. Столи й комп’ютери були на місці, інтер’єр той самий, що й минулої п’ятниці, Франческа ніби така сама — спідничка, рожева блузка, чорний піджак, багато макія…
Франческа! Франческа явилася на роботу без своїх фірмових кучерів! На плечі напарниці спадало ідеально пряме чорне, як сицилійська ніч, волосся.
— Ciao, ragazza mia! [2] Гарна зачіска! — сказав я після секундної паузи.
Дівчина якось дивно на мене подивилася й спитала:
— Ciao, Giorgio, аmico mio! [3] Тобі справді подобається?
Я, скажу чесно, не був готовий до такого повороту. Зазвичай після однозначного компліменту американці говорять «дякую», і на тому обмін люб’язностями завершено. Якщо, звісно, перша сторона не захоче посилити комплімент, що трапляється доволі часто. Тепер же питання було поставлено так, ніби Франческа запідозрила мене в нещирості.
— Кгм… Ееее… Пряме волосся кардинально змінило твій вигляд, — я зробив відчайдушну спробу вийти з цієї незручної для мене ситуації.
— Як змінило? На краще чи на гірше? — напарниця вчепилася в мене, наче бульдог.