Мати Беттіни тепер жила у власній віллі біля моря й торгувала нерухомістю.
Беттіна з чоловіком переїхали жити до батька на час фінансових труднощів, але потім залишилися назовсім.
Беттіна та Рудольф виглядали щасливою парою. Вони проводили разом не лише весь час, поки працювали у своїй крамниці, а й вечори. Телевізора у них не було, зате було багато настільних ігор, музичних дисків, фортепіано. Вечорами вони розмовляли, пили чай і читали вголос книги. Рудольф любив грати на фортепіано, Беттіна плела гачком.
Іноді, коли нікого не було вдома, Христина теж дозволяла собі на кілька хвилин сісти за інструмент.
Якщо Рудольф і Беттіна бували вдома, то запрошували Христину випити разом кави, розпитували, як справи, пропонували забрати з собою вже прочитану ранкову газету, питали, чи сподобалися книги, які вона позичала читати попереднього разу, рекомендували нові. Вони ніколи не дивилися на годинник і платили завжди за домовлені чотири години, не перевіряли й того, наскільки якісно витерта пилюка чи помиті вікна. Їх завжди все влаштовувало, і навіть почувалися незручно, коли Христина прибирала, а вони продовжували снідати. Спершу це дивувало її, але потім вона збагнула, що Рудольф і Беттіна належать до того типу людей, яким прибиральниця вдома потрібна зовсім не для підтримування ідеального порядку. Після довгих років, коли самим доводилося перебиватися випадковими заробітками, їм було важливо знати, що й вони нарешті можуть собі дозволити когось наймати. Рудольф у часи безробіття підробляв таксистом, до того ж нелегально, щоб не втратити соціальної допомоги, а Беттіна так само нелегально вечорами кельнерувала в кнайпі пакистанців за рогом їхнього дому. Тепер їхня постпролетарська солідарність якимось химерним чином уживалася з гордістю бізнесменів-неофітів, а прагнення дозволити собі все, що раніше знаходилося за недосяжною межею розкоші, — зі спробами зберегти лояльність до тих, хто продовжує залишатися за цією межею. Якби прибиральницею в них була не Христина з її вищою музичною освітою й багатолітнім педагогічним досвідом, а грубувата тітка з глибокого села, їм, мабуть, було б легше. Бо тоді вони могли б тішити себе, що роки, витрачені на навчання, таки не минули марно, а соціальне розшарування справедливо проходить уздовж демаркаційної лінії особистої культури та загального розвитку. Але Христина не вписувалася в цю струнку й зручну схему, тому в їхні стосунки до щирої доброзичливості й демократичної поблажливості домішувалося ледь помітне почуття провини.
Христина цінувала їхнє ставлення, але в безлюдному помешканні їй працювалося значно комфортніше. Адже після дружньої бесіди за кавою та читання газети рано чи пізно наставав момент, коли господарі переходили на веранду й сідали грітися на сонці або розкладали якусь настільну гру й бавилися в неї разом із дітьми, а вона йшла до комірчини, щоб узятися за відро й ганчірки. І тоді їй здавалося, що краще б не було жодного дружнього триндіння за кавою, краще б відразу все було чесніше, брутальніше та без зайвих реверансів.
Хоча, ясна річ, тепер Христина вже реагувала на всі ці тонкощі далеко не так загострено, як на початку свого перебування тут. Можливо, через те, що вже могла собі дозволити вибирати клієнтів і не погоджуватися працювати в усіх підряд. До того ж вона навчилася з першої розмови відрізняти людей, з якими спрацюється, від різних фріків, що намагалися відігратися на ній за власні проблеми та невдачі.
Як, скажімо, один із її перших клієнтів, який зачекав, поки вона закінчить прибирання, потім покликав її до туалету, розстібнув ширінку й полив сечею стіни та підлогу. А потім запропонував їй вибір — прибрати це й отримати домовлену суму або йти додому без нічого.
Чи подружня пара дуже заможних юристів, які удвох займали триповерховий особняк і платили їй раз на місяць банківським перерахунком. Тих ніколи не було вдома, коли Христина прибирала, і кілька місяців вона пропрацювала спокійно. А потім якогось дня замість оплати надійшов лист із описом недоліків роботи, помічених за останній місяць. Перелік складався із 20 пунктів на зразок: «Згідно з перевіреними фактами, пилюку в четвертому ряду книг у шафі в гостьовій кімнаті витирали не щоразу, а через раз, а рамки фотографій протирали взагалі лише раз на тиждень», «посуд було складено до посудомийки в неправильному порядку — згори завжди мають бути лише горнята та склянки, натомість там була одна тарілка» чи «в туалеті для гостей завжди слід залишати 4 запасних рулони туалетного паперу, одного разу там було лише 3» тощо. За ці недоліки з неї було вирахувано 105 % платні, і вона залишалася винною господарям ще 5 %, які їй великодушно пробачили. Закінчувався лист формулюванням: «Фрау Мюллер не налаштована платити більше, ніж належить».