— Ні. Так. Я не знаю.
Лейн розсміявся, дивлячись на кельнера.
— То як же зрештою?
— Так, будь ласка. — Вона раптом оговталася. Кельнер відійшов. Лейн провів його поглядом і знову глянув на Френні. Губи в неї були напіврозтулені, рука струшувала попіл від сигарети в чисту попільничку, щойно поставлену кельнером. Лейн дивився на неї з дедалі більшим роздратуванням. Певна річ, вияви очужілості у дівчини, якою він не жартом захопився, справляли йому прикрість і неабияк непокоїли. В усякому разі, він добре розумів, що поганий настрій Френні може зіпсувати йому весь уїкенд. Раптом він нахилився вперед, спираючись руками об стіл, ніби хотів перевести на інше неприємну розмову, але Френні заговорила перша: — Я якась розгублена сьогодні. З лівої ноги встала, чи що.
Вона раптом зауважила, що дивиться на Лейна, як на зовсім чужу людину чи як па плакат з рекламою нового лінолеуму в вагоні метро. І знову її переповнило почуття провини за свою нетерпимість, що, певно, було прокляттям цього дня, і вона простягла — руку, щоб покласти її на Лейнову. Але відразу ж відсмикнула її і натомість узяла сигарету з попільнички.
— Зачекай хвильку, зараз це пройде, — мовила вона. — Врочисто тобі обіцяю.
Вона всміхнулась Лейнові — можна сказати, навіть щиро, — і в цю мить усмішка у відповідь, певно, різко змінила б хід наступних подій або принаймні пом'якшила їх, але Лейн будь-що намагався зберегти незворушний вигляд і втримався від усмішки. Френні затяглась сигаретою.
— Якби не було вже так пізно і все таке, — сказала вона, — і якби я з дурного розуму не вирішила добиватися відзнаки, то, мабуть, взагалі б кинула англійський відділ. Навіть сама не знаю. — Вона струсила попіл. — Мені так обридли всі оті педанти й нікчемні самовпевнені руйнівники основ, що часом хочеться кричати. — Вона глянула на Лейна. — Перепрошую. Я вже не буду. Слово честі… Просто якби я мала трохи більше характеру, то взагалі не повернулась би до коледжу цього року. Не знаю. Все це якийсь неймовірний фарс.
— Чудово! Просто блискуче!
Френні сприйняла його сарказм як належне.
— Ще раз перепрошую, — сказала вона.
— Облиш оті свої перепрошування, добре? Мені здається, ти зовсім не помічаєш, що немилосердно перебільшуєш і узагальнюєш виняткові випадки. Якби всі, хто займається англістикою, були такими нікчемними руйнівниками основ, все було б зовсім інакше…
Френні перервала його, муркнувши щось невиразне. Вона втупилась поглядом в якусь уявну цятку десь за його плечем.
— Що ти сказала? — перепитав Лейн.
— Я сказала, атож, ти маєш рацію. Просто я трохи не при собі. Не звертай на мене уваги.
Та Лейн не міг облишити суперечки, поки вона не вирішиться на його користь.
— Я вважаю, хай йому грець, — провадив він, — що некомпетентні люди в житті є скрізь. І це цілком природно. Але давай забудемо на хвильку про тих поганих асистентів. — Він подивився на Френні. — Ти мене слухаєш?
— Так, слухаю.
— Адже на тій триклятій кафедрі англійської літератури у вашому коледжі є двоє викладачів, якими може пишатися країна. Менліс і Еспозіто. Боже милий, як би я хотів, щоб вони були у нас. Це ж справжні поети, їй-богу.
— Аж ніяк, — заперечила Френні. — Вони лише трохи поети, ось що жахливо. Тобто справжніми поетами їх не назвеш. Це просто люди, які пишуть вірші, їх друкують і вміщують в антологіях, так що ти на них скрізь натикаєшся, але це зовсім не означає, що вони поети. — Знітившись, вона вмовкла й відклала сигарету. Вже кілька хвилин з обличчя в неї не сходила блідість. Здавалось, навіть помада на губах стала яскравішою, ніби вона щойно підмалювала їх заново. — Ну, та годі про те, — промовила Френні майже нечутно, пригашуючи недопалок у попільничці. — Якась я сама не своя. Чого доброго, зіпсую тобі весь уїкенд. Найкраще, якби під моїм кріслом раптом відкрився якийсь люк і я запалася під землю.
З'явився кельнер, поставив ще по одному мартіні перед кожним з них і блискавично зник. Лейн обхопив пальцями — вони були в нього довгі й гнучкі, і він, звичайно, їх не ховав — ніжку келишка.
— Нічого ти не псуєш, — сказав він спокійно. — Просто мене цікавить, що це, в біса, з тобою діється. По-твоєму, треба бути якимось клятим богемним типом чи небіжчиком, щоб претендувати на справжнього поета? Га? Чи якимось кучерявим байстрюком?
— Ні. Чи не могли б ми поговорити про щось інше? Будь ласка. Я себе почуваю дуже зле, і в мене починав страшенно…
— Радо облишу цю тему, з дорогою душею. Але попереду скажи мені, хто, по-твоєму, справжній поет. Буду надзвичайно вдячний, якщо ти мені розтлумачиш.