— Бог дає!
— Правильно! От тобі й перший урок від Маджаряна…
…Чому в цьому місці, в цьому домі-древі так часто згадується Маджарян? Торгова, 4 — це ключове місце її життя, навіть його матриця. Маджарян — це ключова фігура її життя і в певному значенні — матриця її поведінки.
Ірина обернулася спиною до вікна і обдивилась кімнату. З кожною хвилиною вона ставала все дедалі більшою. І це її лякало.
Бо вона пам'ятала цю кімнату геть порожньою. Ця порожнеча асоціювалася в неї з однією фразою: «з конфіскацією майна». Пані Ірена сиділа на стільці, тому самому, на якому тепер лежить Ірчин мобільник, сива, сліпа і дивилася невидющим поглядом у вікно.
— Мишко, це ти?
— Я. А як ви мене пізнали?
— По запаху. В тебе неповторний запах. Здоровий запах успіху. Ти вже розбагатіла, як мріяла в дитинстві?
— Ще ні. Я тільки на третьому курсі.
— Згадаєш мої слова, ти будеш дуже багатою. Мене мій ніс ніколи не обманював.
Ірина підійшла до неї і поклала руки на плечі.
— Ірусю, ти мене пробачила?
— Так.
— Тільки тепер?
Ірина промовчала.
— Я питаю: ти пробачила мене тільки тепер, коли бачиш таку жалюгідну бабу?
— Так.
— Я так і знала. Мишко, коли я помру… Та ні… Нічого…
Ірині, цій, уже старшій Ірині, дуже захотілося дізнатися, що тоді недоговорила пані Ірена, яким було її останнє бажання?
Стало прикро, що під час останньої розмови з Жевуською вона не змогла перебороти в собі образи на пані Ірену. А по суті, та мала рацію, коли заборонила шістнадцятирічним Ірині та Андрію одружитися… Що б із того вийшло?
Але тоді, в шістнадцять, не було солодшої мрії, аніж стати Іриною Жевуською… Ще однією Іриною в їхній сім'ї. Ще однією трояндою роду Жевуських!
Саме про це, а не про Андрія, милого інтелігентного хлопчика, маминого сина, мріяла Ірка, коли вперше в житті пізнала смак плотського кохання. Не він, голубоокий поляк, а його мати — красива, щаслива, розкішна — стояла у неї перед очима, коли несамовитий біль роздирав її. «Нічого, — думала вона, — потерплю… Зате потім… Потім я стану Жевуською!»
… Ірина знову вийшла на балкончик і подивилася вниз, у двір. Їй хотілося побачити сходи, які вели у підвальчик. Вона перехилилася через перила і побачила, що вони засипані, як і, напевно, весь підвальчик. Дивно, якби було інакше. Нема більше того підвальчика. Нема місця, де вона отримала перший сексуальний досвід. Досвід, який не мав ні присмаку першого кохання, ні аромату пристрасті. Це був досвід закомплексованої дівчинки, яка хоче піднятися над тим, ким була дотепер. То було рішення дуже тверезої шістнадцятирічної дівчинки, котра усвідомлює, як можна використати близькі стосунки з чоловіком. Це бажання змінити себе до невпізнанності… Щоб ніхто більше не зміг їй кинути в спину саркастичне…
— Фріда! Фрі-і-і-да-а-а!
Ірина здригнулася. Це був той самий голос — голос божевільного з того світу.
Вона перехилилася через перила балкону.
Там стояв сивий, але ще не дуже старий чоловік з розпростертими руками і посмішкою юродивого. На його голові стирчав їжачок, а на запалих щоках — чотириденна сива щетина. Очі були очима юродивого.
Обоє завмерли, впершись поглядами один в одного. Зоровий контакт тривав цілу вічність… Ірина відчула, що юродивий просто висмоктує її енергію через очі, вона відчула дикий біль, запаморочилася голова, вона відсахнулася від поручнів балкона і закрила рукою очі. В останню мить перед нею промайнула картина: пацан з розбитою головою в придорожній сірій пилюці. Юра… Це був він…
«Все! Спокійно! Це сталося давно. Час заліковує всі рани. Термін давності перекреслює злочин. До того ж, він сам спровокував… І за це поплатився… Що я мелю?… Бідний хлопчик!… Все життя змарновано!… Господи, та немає на мені ніякої вини! Такі дитячі бійки відбуваються споконвіку! Діти билися в усі часи і завжди битимуться! Це випробування, через яке мусить пройти кожен хлопець. Без цього його просто не поважатимуть. Інакше він не стане своїм у дворовій компанії. Через криваву бійку мусять пройти всі, і, звичайно, не всі виходять з неї неушкодженими… Когось пронесе, а когось — ні… І взагалі, це була не я, а Фріда… Не я — Фріда… Фріда — не я… Не я…»