— Фріда! Нинада!.. Нинада!.. Нинада Юру бити!.. Нинада Юру бити!… Юрі буде голова боліти!…
Ірина завмерла. Її голову пронизав гострий біль, неначе в неї щойно влучили гострою каменюкою. Вона випустила камінь і схопилася за голову.
…Сіра пилюка… свіжа кров… Гнів, що осліплює й оглушує… Камінь великий, проте легкий, як пір'їна… Треба сильніше бити… Сильніше… Ще сильніше… Юра блідий, як смерть… І останній удар… виявляється, лежачого б'ють… Дивно, полегшення не настало, натомість важка каменюка в грудях… Як вона там опинилася?.. Так важко дихати… Вона не пам'ятала, що відбулося щойно, окрім шаленого «ту-дух ту-дух!» і окремих моментів бійки. Напружувала пам'ять, аби згадати послідовність подій, проте не могла. Пізніше їй скажуть, що то був стан афекту. А тоді Ірина просто відчула, що відбулося щось фатальне, і це переверне все її життя. На неї напав жах.
— Фрі-іда, не бий Юру… Не бий Юру… Юрі буде голова боліти!.. — захлинався юродивий і цілував їй ноги.
— О господи, — простогнала Ірина, — я все зрозуміла… Фріда…
Ноги не тримали її, і вона присіла просто на бруківку. Жінка заплакала. Ірина давно вже так не плакала. Вона взагалі давно не плакала. А чи плакала взагалі колись?
До неї притулився Юра, забившись кудись під пахву. Вона гладила його по стриженій голові і заспокоювала:
— Не бійся, Юро, я тебе більше не битиму! Я тебе більше ніколи не битиму… Заспокойся!
Юра тремтів, проте, здається, його панічний страх минувся. Юродивий умостився в Ірини на колінах, скрутившись калачиком. Він теж плакав.
Вона обіймала Юру, який зробився маленьким, як дитина, і нереалізований материнський інстинкт ураз прорвався назовні. Ірина гойдала Юру на колінах, немов заколисуючи, і шепотіла йому на вухо:
— Не плач, любий! Фріда тебе більше не образить! Фріда хороша. Фріда любить маленького Юру… Любить Юру-юродивого…
***
У таємній кімнатці Ірка знайшла купу старих бухгалтерських книг, перев'язані вицвілими стрічками пачки листів, щоденники, старі фотокартки, шкільні зошити. Писані в різні часи, різними почерками й мовами, ці пожовклі, а подекуди й струхлявілі папери були матеріальним слідом уже майже ілюзорного світу дома-дерева. У цих паперах переплелися мови, абетки і долі, достоту, як у міфологічному будинку на Торговій, 4.
Першою Ірина-Фріда розгорнула старезну бухгалтерську книгу, списану бісерним почерком. Старовинне перо виводило письмена з «ятями» чітко і впевнено…
«… Дня 21-го, місяця листопада, року 1913-го Соломон Кац із Торговиці позичив Петру на прізвисько Тихий з хутора Ямної сто рублів за умови: влітку 1915 року, після жнив, Петро Тихий віддасть Соломону Кацу сто двадцять рублів, якщо буде поганий урожай, а як буде добрий урожай, то сто тридцять рублів. Окрім того, жінка Петра Тихого Ганя має помагати жінці Соломона Каца Рахілі на час Світлого Празника Пасхи три дні… Писано дня 21-го, місяця листопада, року 1913-го в присутності двох свідків — кума Петра Тихого Івана та незалежного міщанина Сави на прізвисько Сивий у корчмі Гершка Альперовича з Торгової… Свої підписи поставили: Соломон Кац, Гершко Альперович, а за невмінням читати й писати Петро та Іван Тихі і Савка Сивий поставили хрестики…
Видаток — 100 рублів, очікуваний прибуток — 120–130 рублів, ґешефт — 20-30 рублів».
«Дня 21-го місяця листопада, року 1913-го Соломон Кац із Торгової заплатив сімнадцять копійок Ісаакові Груберу на прізвисько Аптекар за мікстуру заспокійливу для коханої дружини Рахілі, нехай Господь продовжить її роки, і п’ять копійок на протирання очей любій донечці Берті від золотухи, нехай Господь пошле їй щастя…
Видаток — 22 копійки».
«Вечора 21-го, місяця листопада, року 1913-го Соломон Кац із Торгової придбав у заїжджого купця Івана Смолкіна, який програвся в картярському закладі м. Бердичева, великий мідний самовар на 10 літрів і два великі мідні тази з дерев’яними ручками за три кварти горілки та вечерю.
Видаток — 90 копійок, прибуток — 3 рублі, ґешефт — 2 рублі 10 копійок».