Навіщо вам, світлій, осяйній, сонячній душі, демон темного царства?
Розлучімося, поки не пізно!
А зі свого боку я обіцяю, що завжди носитиму біля серця зів’ялу, про те досі запахущу троянду, подаровану вами, — єдиний матеріальний доказ нашого платонічного кохання.
Шлю на сам кінець маленький подарунок: наші фамільні смарагдові сережки на знак вічної любови. За родинною легендою, ці кульчики весь час переходять від Жевуських до Огінських і навпаки…
З любов'ю граф Стефан Жевуський.
№ 23.
22 червня 1913 р.
О моя солодка мріє!
Я бачив тебе Сьогодні в костелі! Як тобі пасує та золотисто-оливкова шовкова сукенка зі сріблястим бантом! Ти була струнка й ошатна, не мов еллінка.
Ти маєш рацію! Не можна боротися з почуттями, які переповнюють тебе!
Я хочу бачити тебе сьогодні, завтра, завжди! Я хочу бачити тебе щодня, коли прокидатимусь і коли засинатиму! Я хочу бачити тебе завжди — у радощах і смутку, в розкоші й злиднях! Незважаючи ні на що, незважаючи ні на кого, незважаючи на пересуди і плітки!
Я розімліваю перед твоєю первозданною вродою! Я здаюся! Я не можу без тебе жити! Я не можу від тебе відмовитися!..
Твій Стефан.
№ 24.
23 червня 1913 р.
Дорога моя Леліє!
Ти влучно пожартувала, коли порівняла мене, обскубаного й обдертого після подолання високого муру до садиби Огінських, з півнем-переможцем бійки. Хлопчиськом я лазив по парканах, і ніколи не думав, що колись знову ходитиму «на скок» до чужих садків! Щоправда, тепер не по яблука, а по любов!
Але я був щасливий!
Кажуть, злодійське кохання — найсолодше. То правда. Я на жодні скарби в світі не проміняю твій перший поцілунок, солодкий і запашний, як трояндове варення.
Ти на мене добре впливаєш. Я вже більше не граю, засів за книги і вчу латину, як ти мені наказала. Я зроблю все задля своєї золотої ружі, задля своєї солодкої Рузі-Розалії, моєї троянди!
Стефан.
№ 25.
25 червня 1913 р.
О моя Афродіто! О моя любове!
Я вчора заслужено отримав по руках. Визнаю! Грішний! Але твої м’ячики були того варті!..
Мій дідусь, уже стареньким, жартував: ті Огінські — сякі-такі, хвороба б їх узяла! — але під корсетом у них справжнє багатство!
Не ображайся, люба! Я не зробив нічого поганого. Можливо, трохи заболяче вкусив за яблучко, але надто вже солодким воно було — не міг втриматися!
Сьогодні я буду о тій же порі, на тому ж місці. Чекаю, люба!
Твій С.
№ 26.
27 червня 1913 р.
Завтра буду опівночі. Виходь у сорочці. Чекатиму там само.
Твій С.
№ 27.
30 червня 1913 р.
Люба моя трояндочко!
Не мордуй себе, не плач! Личко змарніє! Ми не вдіяли нічого лихого! Твій майбутній чоловік нічим не зможе тобі дорікнути!
А любовної втіхи має зазнати кожна молода панянка, тим паче з роду Огінських! Хто його зна’, який бовдур тобі попадеться? Може, він навіть не знатиме, як тобі корсета розшнурувати!
Буду завтра о цій же порі. Цілую. С.
P.S. Завтра намасти свою дірочку в животику і два ґудзички на грудях трускавковим варенням. Ви ж як раз його варите, чи не так?
№ 28.
2 липня 1913 р.