№ 9.
Рубіку!
Ти чого не пишеш? Невже ти забув усе, що поміж нами було? Ми ж цивілізовані люди! А шнобель у моєї мами не більший, ніж у твоєї! Невже ми не зможемо переступити через ці дурниці?
Г.
№ 10.
Привіт, Рубіку!
Дякую тобі за подарунок. Я весь час дивлюся на нього і згадую тебе. Ти справжній пристрасний мужчина, і мені з тобою затишно.
У мене все добре. Розгляд моєї персональної справи перенесли на місяць, але тепер я нічого не боюся, коли ти будеш зі мною.
№ 11.
Дорогий мій, коханий, єдиний, любий!
Так, було. Але клянусь, тільки раз. Я зробила це, щоб мене не виключили з комсомолу. Ти ж розумієш, що після того мене виключили б з університету! Уявляєш, що б це було? Що сталося б з моєю мамою і нашим життям!
Сашко Поспєлов мені просто огидний. Повір мені, я люблю тільки тебе і завжди любитиму тебе одного.
Пробач мене!
Г.
№ 12.
Здрастуй, Рубіку!
Ти під час моїх приїздів в Бердичів уже двічі від’їжджаєш з дому. Тобі Каріна не казала, що я вагітна?
Озвися, будь ласка. Мені так погано!
№ 13.
Рубене!
Клянусь тобі всім святим, це твоя дитина. Я знаю точно. Жінка завжди знає, чию дитину вона носить. Тим більше, все сходиться за термінами — можеш бути спокійним. Я вже була вагітною, коли переспала з Сашком.
Повір мені, любий. Не кидай мене в такий тяжкий для мене час.
Благаю, повернись!
№ 14
Здрастуй, Рубене!
Пишу тобі востаннє.
Я зневажаю тебе за те, що ти — слабке створіння, якщо так легко піддаєшся впливу своєї родини, що заплуталася в забобонах. Я поважаю твою віру й національність, але тебе як людину — ні. Немає в тобі знаменитого вірменського благородства, а живе в тобі містечкова обмеженість. Ти — чоловік, недостойний мене. Ти — боягуз.
Коли я через тебе потрапила, в халепу, коли мене звинуватили у спекуляції, ти прийшов мені на допомогу? Ні! Ти покинув мене саму виплутуватися. І я виборсувалася сама, як могла.
А коли в моєму житті знову з’явилася проблема — я завагітніла, ти й тут ганебно втік, хоча я точно знаю: ти впевнений, що це буде твоя дитина.
Сашко Поспєлов, цей комсомольський лідер і стукач, виявився благороднішим за тебе. Він запропонував мені вийти заміж навіть після того, коли дізнався, що дитина не від нього. І я почала його поважати. Бо зрозуміла, що він може збагнути і простити все.
Якщо для тебе нічого не значить те, що ми виросли разом, сиділи за однією партою, кохалися, мали спільний гешефт, були найближчими людьми, тоді ти мені не потрібен.
Я йду з твого життя.
Прощавай.
Галя.
***
Iрина-Фріда сиділа на ґанку дому-древа, розклавши навколо себе старі папери, знайдені в підвалі.
В її серці стислася пружина, що ніяк не хотіла розпружуватися. Ірина не могла вдихнути повітря на повні груди, воно застрявало десь у горлянці. Ноги відібрало. У скронях несамовито гупало: «ту-дух, ту-дух, ту-дух!»
«Хоч би не скрутило зараз, у цю хвилину, в цьому місці, — думала Ірина. — Ото пораділи б її бізнесові суперники: Ірину Ревуцьку розбив інсульт у старому занедбаному домі в центрі Бердичева; вона лежить, обліплена мухами, на зогнилих від часу дерев'яних сходах, у діамантах, костюмі за п'ять тисяч баксів; її білосніжна білизна промокла коричневим від жовчі потом; під наманікюрені нігті забилася чорна стара пилюка; від неї тхне мертвим будинком і забитою каналізацією; у волоссі заплуталася павутина з сухими мухами; в осклілих божевільних очах застиг клаптик неба і розбите вікно, що зяє темрявою…»
Оце буде сенсація!
Конкуренти не казатимуть про неї «померла», «загинула», про неї скажуть: «здохла!..»
Ні… Тільки не зараз… Тільки не тут… Тільки не в такому стані…
Треба взяти себе в руки! Треба повернутися до себе…
…Поряд сидів Юра і, поклавши голову на її коліна, мирно спав.