From Love To Hate One Wish
Пролог
Щасливе дитинство - це друзів багато, З якими і будні минають, як свято! Це щедрі сюрпризи і здійснені мрії, Казкові бажання і щирі надії. (2012р. взято із сайту клуб поезії)
Дитинство у кожного своє. Радісне, веселе, щасливе і цікаве. І таке звісно, що дитинство було і маленької дівчинки Джулі. Ще під час її народження батьки мали на думці, переселитися із галасливого міста в село чи на дачу. Вони купили ділянку землі у селі яке знаходилось не далеко від міста буквально 5-10 хвилин і ви будете в місті. Ділянка знаходилась на окраїні села, біля вулички, що веде до лісу. Усього на цій вулиці було 10 будинків. Будівництво розпочалося. Також і облаштовувалось подвір'я. Через півтора-року будинок був готовий. Джулі на той час уже було півтора року. Сім'я переїхала у їхній будинок.
Родина переїхала у будинок. Батьки розставила усі речі по своїх місцях. Матір Джулі вирішила запросити сусідів у гості. Через деякий час сусіди прийшли. Це була сім'я Балабанчук: батько, матір та троє синів, а ще сім'я Клюфінських: бабуся, дідусь, доня та зять.
Коли усі сусіди прийшли, то батьки розмістили їх у вітальні, а дітей розмістили в ігровій. Серед дітей був маленький Міхаєль. Джулі та хлопчина здружилися. І весь вільний час проводили разом. Їхні батьки теж здружились і влаштовували посиденьки за філіжанкою кави, переглядом фільмів чи просто розмовами.
Час летів швидко. Діти підросли. Міхаєль пішов до школи Джулі у садок. Дівчина та хлопчина завжди ходили один до одного в гості. Вони були нерозлучні друзі. Завжди знаходили місце де можна на-пакостити, то вони кішці у їжу насиплють глини, а то і підстрижуть кішку, а одного разу так взагалі, знайшли у гаражі балончик із фіолетовою фарбою та пофарбували собаку. Ой влетіло їм тоді на горішки від батьків, а собаці ще довго не могли відновити власний колір волосся.
Летіли часи діти вже виросли Джулі в школі, Міхаєль в середній школі. У них не так багато вільного часу. Давні друзі вже не так часто бачаться. Але вони вдома часто переглядають спільні фотографії. Через деякий час діти вже забули один про одного. У них залишились тільки спільні вітрини.
Надворі був теплий весняний день. Для дітей це було просто свято, адже це був останній дзвоник. Батьки дітей вирішили влаштувати пікнік. Діти вперше за такий великий проміжок часу зустрілись. Діти знову почали дружити. Але це вже була не та дружба, що в дитинстві. Ця дружба з кожним роком переростала в дещо більше.
День Народження
Сонця схід на дворі,
Тихий щебет солов'я.
Ранок зустріча з тобою
Серед літнього буття.
Сонце грайливо освітлювало кімнату дівчини. Теплі промені сонця лягали на обличчя юнки яка все ще мирно спала. Кімната дівчини була у кремових відтінках. Дівчині завжди подобався цей колір. Вона вважає, що кремовий колір заспокоює. У кімнаті було велике двох спальне ліжко із балдахіном, комод на якому була розміщена косметика, хоча дівчина нею і не користується але все ж мама, бабусі та хресна обровують дівчину, якщо і не косметикою, то красивими платтями. Також у кімнаті дівчини знаходиться робочий стіл, диван та телевізор, а ще дівчина має власний гардероб, та вихід на балкон.
Сонце уже зійшло, а юнка все ще спить. Доки дівчина спить у її кімнату тихенько пробрались мама із татом. Мама дівчини ніжно поцілувала її в лоба та промовила:
- Доню прокидайся.
А батько тримав подарунок. Та жартував з матері дівчини, яка ніяк не могла розбудити дівчину.
- А я тобі казав, що потрібно пізніше її розбудити, а вперлась як та овечка і потягнула мене будити нашу сонну красуню. - з посмішкою на обличчі промовив батько юнки.
- Милий ти можеш хоч на п'ять хвилин припинити жартувати? - мовила матір дівчини.
- Звісно-звісно можу але тоді ранок доні буде виглядати сірим, а не так як завжди веселим. - з нотками суму в голосі мовив батько дівчини.
- Ну то тоді давай зробимо так. Ти помовчиш хоча б п'ять хвилин. А коли наша дівчинка прокинеться і ми її привітаємо то ти почнеш жартувати.
- Ех ну добре.
В той же час Джулі крізь сон почула голос батьків. Вона уже прокинулась їй настільки було цікаво із заплющеними очима слухати як матір намагається заспокоїти батька, кажучи щоб той хоч п'ять хвилин замовчав. І саме в цей момент дівчина посміхнулась. Матір замітила це і промовила: - Доброго ранку, принцесо! Ми із батьком уже думали, що ввесь день проспиш.
- Мам ну ви ж із татусем знаєте, як я люблю сон, а сон любить мене. - сонно промовила дівчина. - тому я маю цілковите право ще хоча б десять хвилин поніжитись в ліжку.