— За нас? Ви забули, що ми перебуваємо під прямим контролем самого Імператора? Ми не є частиною префектури Анакреона або якоїсь іншої. Запам’ятайте це! Ми — частина особистого домену Імператора, і ніхто нас не торкнеться. Імперія може захистити свою власність.
— Чому ж тоді вона дала імперському губернатору Анакреона збунтуватися? Та хіба тільки Анакреона? Щонайменше двадцять найвіддаленіших префектур Галактики, по суті вся її Периферія, почали жити власним життям. Скажу вам, що почуваюся невпевненим щодо Імперії та її здатності нас захистити.
— Дурниці! Імперські губернатори, королі — яка різниця? Імперію завжди пронизують інтриги та різні люди, що намагаються тягнути то туди, то сюди. І до цього бунтували губернатори і, якщо вже на те пішло, імператорів скидали або вбивали. Але який стосунок це має до самої Імперії? Забудьте про це, Гардіне. Це не наше діло. У першу і в останню чергу ми — науковці. І нашою турботою є Енциклопедія. О, так, я майже забув. Гардіне!
— Ну?
— Зробіть щось із цим вашим журналом! — Голос Піренна був сердитим.
— «Термінуський журнал»? Він не мій. Це приватне видання. Що сталося?
— Уже кілька тижнів він радить зробити 50-річчя створення Фундації приводом для офіційних свят і зовсім недоречних урочистостей.
— А чому ні? Комп’ютерний годинник відчинить Сховище через три місяці. Я б назвав це першим великим приводом, хіба ні?
— Гардіне, не для дурних видовищ. Сховище та його відкриття стосуються лише Ради опікунів. Про все, що має значення, людям буде повідомлено. Це рішення остаточне, і, будь ласка, поясніть його редакції журналу.
— Перепрошую, Піренне, але міська хартія гарантує таку дрібницю, як свобода преси.
— Можливо. А Рада опікунів — ні. Я представник Імператора на Термінусі, Гардіне, і маю всі повноваження щодо цього питання.
Обличчя Гардіна набрало виразу людини, яка подумки рахує до десяти. Він похмуро вимовив:
— У зв’язку з вашим статусом представника Імператора, маю для вас останню новину.
— Про Анакреон? — Піренн стиснув губи. Його охоплювало роздратування.
— З Анакреона до нас прибуде спеціальний посланець. Через два тижні.
— Посланець? Сюди? З Анакреона? — Піренн перетравлював цю новину. — Для чого?
Гардін устав і підсунув свій стілець на місце.
— Здогадайтеся.
І вийшов — доволі безцеремонно.
2
Ансельма о’Родріка — додаток «о» сам по собі означав шляхетну кров — субпрефекта Плуеми та Надзвичайного посланця його Високості Анакреона — плюс іще півдюжини інших титулів — Сальвор Гардін зустрів з усіма почестями, що відповідали такому урочистому випадку.
З натягнутою усмішкою й низьким поклоном субпрефект витягнув із кобури бластер і подарував його Гардіну. Той відповів на таку честь іншим бластером, що був спеціально позичений для такого випадку. Таким чином, були проявлені дружба та добра воля, і якщо Гардін і помітив велику опуклість на плечі о’Родріка, то завбачливо нічого не сказав.
Потім вони сіли в перший автомобіль, який повільно та церемонно в оточенні дрібних урядовців рушив на площу Енциклопедії. На всьому шляху їх із належним ентузіазмом вітав натовп.
Субпрефект Ансельм сприймав оплески з люб’язною байдужістю солдата й шляхтича.
Він спитав Гардіна:
— І оце місто — весь ваш світ?
Гардін відповів голосно, щоб його можна було почути крізь шум натовпу:
— Ми — молодий світ, ваше високопреосвященство. За нашу коротку історію нашу планету мало відвідували представники вищої знаті. Звідси й наш ентузіазм.
Цілком очевидно, що представник «вищої знаті» не почув у його словах іронії.
Він задумливо сказав:
— Засновані п’ятдесят років тому. Гм-м. У вас тут багато невикористаної землі. Ви ніколи не думали поділити її на ділянки?
— Поки що в цьому немає потреби. Ми надзвичайно централізовані; ми змушені такими бути через Енциклопедію. Можливо, одного чудового дня, коли наше населення зросте…
— Дивний світ! У вас немає селянства?
Гардіну неважко було здогадатися, що його високопреосвященство дещо незграбно намагається вивідати якусь інформацію. Він недбало відповів:
— Ні. І знаті теж.