– Справді? Навіщо?
– Так зберігається символічне особисте керівництво Імператора в усіх кампаніях. Є і вторинна функція – нагляд за вірністю генералів. Але саме це вдається не завжди.
– Це буде для вас незручно, генерале. Я маю на увазі зайве керівництво.
– Не сумніваюся, – почервонів Ріос, – але тут нічим не зарадиш…
Під рукою генерала засвітився передавач, а потім звідти з неприємним деренчанням вискочив циліндр, в якому лежало згорнуте повідомлення. Ріос розгорнув його.
– Чудово! Те, що треба!
Дуцем Барр запитально підняв брову.
Ріос сказав:
– Розумієте, ми захопили одного із цих торгівців. Живого, разом із неушкодженим кораблем.
– Я чув розмови про нього.
– Так от, його привели, і за хвилину він буде тут. Сидіть, патрицію. Я хочу, щоб ви були присутні під час його допиту. Власне, це і є головна причина, чому я вас сюди запросив. Можливо, ви відчуєте якісь важливі моменти, які я не зауважу.
Пролунав дзвінок, і генерал, натиснувши ногою, відчинив двері. На порозі стояв високий бородатий чоловік у короткому пальті із капюшоном, пошитим з м’якого шкірястого пластика. Його руки були вільні, і навіть якщо він зауважив озброєних людей, то ніяк цього це засвідчив.
Він недбало зайшов, розважливо роздивляючись навколо. Генерала він привітав кволим помахом руки і недбалим кивком.
– Ім’я? – твердо вимовив Ріос.
– Латан Деверс. – Торгівець вчепився пальцями у свій широкий і барвистий пояс. – Ви тут головний?
– Ви торгівець із Фундації?
– Саме так. Послухайте, якщо ви начальник, то краще накажіть вашим людям не чіпати мій вантаж.
Генерал підняв руку і холодно глянув на бранця.
– Відповідайте на мої запитання, а не пропонуйте накази.
– Гаразд, я згоден. Але один із ваших хлопців вже зробив собі двофутову дірку на грудях, сунувши свої пальці куди не слід…
Ріос перевів погляд на відповідального лейтенанта.
– Він каже правду? У вашому рапорті, Вренку, було зазначено, що ми не втратили жодної людини.
– На той момент жодної, – лейтенант говорив силувано і боязко, – це сталося пізніше, коли хотіли обшукати корабель, бо пішли чутки, що на борту є жінка. Натомість виявили багато інструментів невідомого призначення, про які ув’язнений сказав, що це його товар на продаж. Один з них спалахнув, коли його взяли до рук, і солдат, який його тримав, загинув.
Генерал повернувся до торгівця.
– Ви везете атомну вибухівку?
– О Галактико, ні. Навіщо це мені? Цей дурень схопив ядерний перфоратор, повернув його не тим кінцем і натиснув на кнопку максимальної потужності. Не можна було цього робити. Це все одно, що вистрілити собі в голову з нейтронної гармати. Я б зупинив його, якби на мені не сиділо п’ятеро чоловіків.
Ріос махнув охоронцю рукою:
– Можете йти. Скажіть, щоб захоплений корабель обпечатали і ніхто туди не ліз. Сідайте, Деверсе.
Торгівець сів туди, куди йому вказали, спокійно витримавши уважний позирк імперського генерала і допитливий погляд сивеннського патриція.
Ріос сказав:
– Ви розумна людина, Деверсе.
– Дякую. Я вас так вразив чи вам щось потрібно від мене? Ось що вам скажу: я хороший бізнесмен.
– Про це і йдеться. Ви здали свій корабель і не змушували нас вистріляти всі набої, тому не перетворилися на хмарку електронів. Якщо ви і далі дотримуватиметеся таких поглядів, до вас добре ставитимуться.
– Схвальне ставлення – це те, чого я найбільше прагну, начальнику.
– Чудово, а я найбільше прагну співпраці. – Ріос посміхнувся і прошепотів Дуцему Барру: – Сподіваюся, слово «прагнути» означає саме те, що я маю на увазі. Ви коли-небудь чули такий варварський жаргон?
Деверс люб’язно сказав:
– Добре. Я вам вірю. Але про яку співпрацю ви говорите, начальнику? Якщо відверто, я навіть не знаю, де я зараз перебуваю. – Він озирнувся навколо. – Що це, наприклад, за місце і про що взагалі йдеться?
– Ой, я ж вам не відрекомендувався. Перепрошую, – Ріос був у доброму гуморі, – оцей джентльмен – Дуцем Барр, патрицій Імперії. А я – Бел Ріос, пер Імперії та генерал третього класу Збройних Сил його імператорської величності.
Торгівець від подиву роззявив рота. Та згодом він спромігся на слово:
– Імперія? Тобто стара Імперія, про яку нам розповідали у школі? Ха! Кумедно! А я завжди думав, що її вже не існує.
– Озирніться. Вона існує, – похмуро відповів Ріос.
– Хоча мені слід було здогадатися, – і Латан Деверс вказав своєю борідкою на стелю. – Мою шлюпку захопили блискучі та могутні кораблі. Жодне королівство Периферії не змогло б таких зібрати. – Він підняв брову. – То яку гру ви ведете, начальнику? Чи мені називати вас генералом?