– Справді? Я прошу вас не забувати про те, що світ, який ізольовано розвивався протягом двох століть, неможливо за місяць вивчити настільки, щоб спланувати проти нього продуманий наступ. Я – солдат, а не широкоплечий кіногерой з ямкою на підборідді, які бувають лише у тривимірних фільмах. А один в’язень, який є членом незрозумілої економічної групи і не має близьких контактів із ворожим світом, не здатен познайомити мене з усіма таємницями стратегії противника.
– Ви допитали його?
– Так.
– І?
– Це було корисно, але не дуже важливо. Його крихітний корабель теж не варто брати до уваги. Він продає маленькі іграшки – дотепні, та й годі. Найрозумніші з них я хочу надіслати Імператорові як цікавинки. Звичайно, у кораблі та його механізмах є багато незрозумілого, але ж я не технік.
– Та ж у вас є техніки, – зауважив Бродріґ.
– Я знаю, – згодився генерал із неприхованим сарказмом у голосі, – але вони надто дурні, щоб на цьому розумітися. Я вже відправив за розумними людьми, які зможуть збагнути, як працюють оті дивні ядерні електричні ланцюги, що їх містить захоплений корабель. Жодної відповіді я не отримав.
– Таких людей не надто багато, генерале. Але, без сумніву, у ваших просторих провінціях має бути бодай одна людина, яка знається на атомних технологіях.
– Якби був хоч один такий фахівець, я вже відправив би його полагодити пошкоджені двигуни, що вийшли з ладу на двох кораблях у моєму маленькому флоті. Два кораблі з мого мізерного десятка не можуть брати участь у серйозній битві через те, що їм бракує енергії. П’ята частина моїх сил приречена гнити, зміцнюючи позиції в тилу.
Секретар роздратовано зарухав пальцями.
– Та ваше становище не унікальне, генерале. В Імператора схожі проблеми.
Генерал жбурнув свою розмоклу і не запалену сигарету, натомість запалив іншу, і знизав плечима.
– Ну, першокласні техніки не потрібні мені негайно. Хіба що я міг довідатися більше від свого полоненого, якби працював мій психічний зонд.
Секретар здивовано підвів брови.
– У вас є зонд?
– Є, хоча й старий. Він схибив, коли був мені потрібен. Я увімкнув його, коли полонений спав, і не отримав жодного результату. Це для зонда виявилося занадто складно. Я випробовував його на своїх людях, він працював як слід, та ніхто з моїх техніків не може пояснити, чому він не діє на полоненого. Дуцем Барр, який є теоретиком, хоча й не розуміється на техніці, каже, що психічна структура полоненого може не реагувати на зонд, оскільки він із дитинства перебував під впливом чужорідного середовища та нервових стимулів. А втім, не знаю. Проте, можливо, від зонда ще буде якась користь. Тому я його зберігаю.
Бродріґ зіперся на свій ціпок.
– Я поцікавлюся, чи є у столиці вільний фахівець цього профілю. До речі, а що це за чоловік, якого ви згадали, цей сивеннець? Чи не забагато у вас ворогів, яким ви симпатизуєте?
– Він знає ворога. І я тримаю його заради консультацій та допомоги, яку він може надати в майбутньому.
– Але ж він сивеннець і син бунтівника-вигнанця.
– Він старий і немічний, а його родину тримають як заручників.
– Зрозуміло. Але я вважаю, що мені слід самому поговорити з цим торгівцем.
– Звичайно.
– Сам на сам, – додав секретар, роблячи недвозначний натяк.
– Звичайно, – люб’язно відповів Ріос. – Як вірний підданий Імператора, я визнаю його особистого представника своїм начальником. Однак через те, що полонений перебуває на нашій постійній базі, вам доведеться залишити передову у цікавий момент.
– Справді? В якому сенсі цікавий?
– У тому, що сьогодні кільце оточення може замкнутися. Цікавий, бо протягом тижня Двадцятий Прикордонний Флот просувається вперед до серцевини опору.
Ріос посміхнувся і пішов.
Бродріґа це трохи зачепило.
7. Підкуп
Сержант Морі Лак був ідеальним військовим. Він був родом з однієї з величезних сільськогосподарських планет Плеяд, де тільки армійське життя могло розірвати зв’язок із землею і марною та важкою працею. Сержант був типовим представником свого середовища. Позбавлений уяви настільки, що безстрашно дивився в очі небезпеці, він водночас був достатньо сильним та кмітливим, щоб успішно цю небезпеку здолати. Він миттєво виконував накази, суворо керував своїми підлеглими і незмінно обожнював свого генерала.
До того ж він був життєрадісною людиною. Якщо і вбивав когось, виконуючи свої обов’язки без жодного вагання, то робив це, не відчуваючи жодної неприязні.
Те, що сержант Лак натиснув кнопку сигналу на дверях перед тим, як увійти, свідчило про тактовність, хоча він мав абсолютне право заходити без попередження.