– Вам потрібна коротка характеристика? Це безрідний шахрай, що постійними лестощами догоджає примхам Імператора. Його ненавидить аристократія, хоча сама скидається більше на паразитів, тому що він не може ані претендувати на благородне походження, ані залишатися непомітним. Він є радником Імператора з усіх питань і його знаряддям у найгірших справах. Він підступний, але змушений бути лояльним. В усій Імперії нема нікого, хто був би підлішим і безсоромнішим у своїх забаганках за нього. Кажуть, що немає іншого способу здобути прихильність Імператора, окрім як з допомогою Бродріґа, а його прихильність можна здобути лише завдяки підлим учинкам.
– Ого! – Деверс задумливо смикнув свою охайно підстрижену борідку. – Отже, він – підстаркуватий хлопчик на побігеньках, якого Імператор послав сюди стежити за Ріосом. Знаєте, а в мене виникла одна ідея.
– То кажіть.
– А що, як цей Бродріґ зненавидить нашого молодого армійського кумира?
– Можливо, він уже його ненавидить. Він ніколи не симпатизував іншим.
– Припустимо, ця ненависть стане ще більшою. Імператор може дізнатися про це, і в Ріоса виникнуть проблеми.
– Еге ж, цілком ймовірно. Але як ви пропонуєте цього домогтися?
– Не знаю. Мабуть, його можна підкупити?
Патрицій тихо розсміявся.
– Можна, але не так, як ви підкупили сержанта – не портативним заморозником. І навіть якщо ви зацікавите його, то нічого не досягнете. Мабуть, немає нікого, кого так легко підкупити, але йому бракує навіть тієї елементарної чесності, що є в порядного корупціонера. Бродріґа не вдовольнить жодна сума. Тому поміркуйте про щось інше.
Деверс швидко та занепокоєно почав погойдувати ногою.
– Це перший натяк, хоча…
Він замовк; знову заблимав сигнал на дверях і на порозі з’явився сержант. Він мав схвильований вигляд, а його широке обличчя було червоним та похмурим.
– Сер, – почав він, намагаючись говорити з повагою, – я дуже вдячний вам за заморозник і ви завжди лагідно розмовляли зі мною, хоча я лише син фермера, а ви великі лорди.
Плеядський акцент сержанта став настільки відчутним, що було важко зрозуміти його мову; від хвилювання показалася його селянська натура, що досі крилася за солдатським вишколом, який так довго й болісно виховували.
Барр м’яко запитав:
– Що сталося, сержанте?
– Лорд Бродріґ прийде, щоб побачити вас. Завтра! Я знаю про це, бо капітан сказав мені, щоб мої люди завтра підготували до огляду свою форму… для нього. Я подумав, що можу попередити вас.
Барр відповів:
– Дякую, сержанте, ми це цінуємо. Але все гаразд, добродію, непотрібно так…
Проте вираз на обличчі сержанта Лака безпомильно зраджував переляк. Він шпарко зашепотів:
– Ви не чули, що про нього кажуть люди. Він продав свою душу космічному дияволу. Ні, не смійтеся. Про нього розповідають найжахливіші історії. Подейкують, що в нього є люди з бластерами, які всюди за ним ходять. Якщо йому захочеться розважитися, він наказує їм пристрелити кого завгодно. Вони це виконують – і він радіє. Кажуть, його боїться навіть сам Імператор, і це Бродріґ змушує його збільшувати податки і не дозволяє вислуховувати скарги інших.
І він ненавидить генерала, ось що ще кажуть. Запевняють, що він вбив би його через те, що той великий та мудрий. Але це йому не під силу, і наш генерал знає, що лорд Бродріґ пасе перед ним задніх.
Сержант закліпав очима, потім ніяково усміхнувся, засоромившися свого поруху, і позадкував до дверей, де рвучко кивнув:
– Не забувайте про мої слова. Будьте насторожі.
І вибіг за двері.
А Деверс підвів голову. Його погляд став крижаним.
– Це входить у наші плани, правда, доку?
– Це залежить від Бродріґа, – сухо відповів Барр, – чи не так?
Але Деверс вже його не слухав.
Він серйозно замислився.
Лорд Бродріґ нахилив голову, заходячи до тісної каюти торгового корабля, і його два озброєні охоронці швидко зайшли за ним, тримаючи напоготові зброю та кидаючи професійні люті позирки найманих горлорізів.
У цю мить особистий секретар мало нагадував пропащу душу. Може, він і продав душу космічному дияволові, однак в очі не впадала жодна видима ознака одержимості. Він скоріше нагадував вітерець, що прилетів з імператорського двору, щоб пожвавити похмуру потворність військової бази.
Суворі бганки його блискучого й бездоганного вбрання надавали лордові ілюзорної висоти зросту, з якої його холодні та бездушні очі дивилися на довгий ніс торгівця.
Перламутрові рюші на його зап’ястках глухо зашурхотіли, коли він поставив на землю свій ціпок зі слонової кістки і граційно зіперся на нього.