Він низько схилився над маленькою сферою, і невеличкий плаский інструмент почав обережно зондувати її, швидко торкаючись і розкидаючи на всі боки червоні іскри.
Він сказав:
– Хай там як, а ця капсула зроблена дуже незграбно. Імперські хлопці не вміють робити маленьких речей. Я це спостеріг. Ви колись тримали в руках капсулу Фундації? Вона наполовину менша і перш за все непроникна для електронного аналізу.
А потім він посуворішав, і помітно було, як під його тунікою напружилися плечі. Його крихітний зонд повільно обертався…
Він увійшов всередину капсули нечутно, і Деверс зітхнув із полегшею. У руці він тримав блискучу кулю з повідомленням, що було розгорнуте, мов сувій пергаменту.
– Це від Бродріґа, – сказав він. А потім презирливо додав: – Повідомлення перебуває у незмінному середовищі. У капсулі Фундації повідомлення вже за хвилину окислилося б і перетворилося на газ.
Але Дуцем Барр махнув йому рукою, щоб він замовк. Він швидко пробіг очима повідомлення:
ВІД: АММЕЛЯ БРОДРІҐА, НАДЗВИЧАЙНОГО ПРЕДСТАВНИКА ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ВЕЛИЧНОСТІ, ОСОБИСТОГО СЕКРЕТАРЯ РАДИ ТА ПЕРА ІМПЕРІЇ.
КОМУ: БЕЛУ РІОСУ, ВІЙСЬКОВОМУ ГУБЕРНАТОРУ СИВЕННИ, ГЕНЕРАЛУ ІМПЕРІЇ ТА ПЕРУ ІМПЕРІЇ.
ВІТАЮ ВАС. ПЛАНЕТИ № 1120 БІЛЬШЕ НЕ ІСНУЄ. НАСТУП БЕЗПЕРЕШКОДНО ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ЗГІДНО З ПЛАНОМ. ВОРОГ ПОМІТНО СЛАБНЕ, І НЕВДОВЗІ МИ ДОСЯГНЕМО ОСТАТОЧНОЇ МЕТИ.
Барр підвів голову від майже мікроскопічного шрифту і засмучено вигукнув:
– Бовдур! Клятий чепурун! То оце повідомлення?
– Га? – спитав Деверс. Він був трохи розчарований.
– Це нічим нам не зараджує, – вичавив із себе Барр. – Наш придворний підлабузник вирішив побавитися у генерала. Без Ріоса він тепер сам є командувачем і мусить заспокоювати свою нікчемну натуру, вивергаючи помпезні рапорти про військові справи, де він нічого не розуміє. «Такої ось планети більше не існує». «Наступ триває». Павич безголовий!
– Та зачекайте, зачекайте хвилину. Постривайте…
– Викиньте його геть. – Старий зневірено відвернувся. – Заради Галактики, я не очікував, що там буде якась сенсація світового масштабу, але у військовий час розумно припустити, що якщо не передати навіть звичайнісінький наказ, це завдасть шкоди просуванню військ і згодом призведе до ускладнення. Ось чому я схопив капсулу. Але ж хіба йшлося про таке! Краще б вона там і залишилася. Це змарнувало б Ріосу одну хвилину часу, який він тепер використає розумніше.
Та Деверс вже підвівся.
– Може трохи вгамуєтеся і припините нарікати? Заради Селдона…
Він сунув клапоть повідомлення Баррові під носа:
– А тепер прочитайте це знову. Що він має на увазі, коли говорить про «остаточну мету»?
– Завоювання Фундації. Хіба ні?
– А може, він мав на увазі захоплення Імперії? Ви ж знаєте, що саме це він вважає своєю остаточною метою.
– А якщо й так?
– Якщо так! – Крива посмішка Деверса загубилася у бороді. – От погляньте, що я вам зараз покажу.
Одним пальцем він заштовхав щедро вкритий монограмами пергамент назад до гнізда. Він зник там із тихим клацанням, і куля знову стала гладенькою і неушкодженою. Зсередини було чути, як дзижчать змазані коліщатка, а потім стало тихо.
– А тепер цю капсулу не розкриєш, не знаючи особистих характеристик Ріоса, чи не так?
– Присягаюся Імперією, ні, – сказав Барр.
– Отже, документ, який він містить, є для нас невідомим і абсолютно справжнім?
– Присягаюся Імперією, так, – відповів Барр.
– Імператор зможе її відкрити, чи не так? Особисті характеристики Ріоса мусять бути у картотеці. Ми у Фундації зберігаємо записи про наших урядовців.
– У столиці Імперії чинять так само, – погодився Барр.
– Отже, тоді ви, сивеннський патрицій та пер держави, скажете цьому Клеону, цьому Імператорові, що його ручний папуга і найвидатніший генерал змовилися його вбити, і вручите йому цю капсулу як доказ «остаточної мети» Бродріґа.
Барр знесилено сів.
– Зачекайте, я вас не розумію. – Він погладив свою запалу щоку і сказав: – Ви ж не серйозно?
– Серйозно. – Деверс розсердився. – Послухайте, дев’ятьом з останніх десяти Імператорів перерізали горлянки або стріляли в живіт їхні генерали, що плекали мрії про великі часи. Ви самі мені не раз про це розповідали. Старий Імператор повірить нам так швидко, що в Ріоса запаморочиться в голові.
Барр ледь чутно пробурмотів:
– Він це серйозно. Заради Галактики, чоловіче, не можна здолати кризу Селдона завдяки такій фантастичній, непрактичній схемі. А якби вам не потрапило до рук це повідомлення? Чи якби Бродріґ не використав слово «остаточна»? Селдон не покладався б на саму фортуну.